РОЗДІЛ 3. ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

1. Міжправославний.

2. Етноконфесійний.

3. Православно-греко-католицький.

4. Між традиційними релігіями та неокультами. Причини МК:

1. Історичні корені, труднощі економічного характеру, політична нестабільність в державі.

2. Боротьба за вплив на процеси у державі, владу та культові споруди.

3. Не виважені та не професійні, а іноді й протиправні дії окремих представників влади, управління, місцевого самоврядування, ЗМІ, політичних партій та громадських організацій.

Також негативно впливає на духовно-релігійну складову національної безпеки держави деструктивна діяльність закордонних клерикальних центрів.

Закордонний клерикальний центр (клерикалізм - використання церкви для втручання у справи держави) - іноземне релігійне об'єднання, що має свої осередки в Україні, діяльність якого супроводжується розробкою механізму втручання у її внутрішні справи та іншими підривними спрямуваннями, що становлять загрозу національній безпеці.

Основні загрози, які може становити деструктивна діяльність закордонних клерикальних центрів:

1. Розробка механізму втручання у її внутрішні справи України.

2. Розпалювання міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів.

3. Підтримка автономістських ідей і сепаратистських сил частини населення України.

4. Використання релігійних організацій спецслужбами іноземних держав для проведення розвідувально-підривної діяльності.

5. Використання релігійних організацій екстремістськими угрупованнями для провокування акцій громадської непокори, масових заворушень, терористичної та іншої протиправної діяльності.

6. Поширення деструктивних ідеологій вченнями та діяльністю релігійних організацій.

На сьогодні в Україні набрав сили бурхливий процес творення нової моделі релігійно-церковного буття. Особливістю цього процесу є те, що він існує не лише за рахунок дії внутрішніх чинників, а й під впливом активної місіонерської діяльності закордонних релігійних організацій та центрів. Деякі світові релігійні центри розглядають нашу державу як своєрідну "білу Африку", а український народ - натовп безкультурних аборигенів без своєї історії, віри й традицій. Безумовно Україні потрібна інтеграція у світовий соціокультурний простір, але чому цей процес повинен нагадувати дорогу з одностороннім рухом?

Інтереси національної безпеки України вимагають призупинити ідеологічний тиск закордонних служителів культу на українських віруючих. Особливу небезпеку для національної державності України становить використання осередків неокультів спецслужбами іноземних держав та іншими закордонними організаціями для створення механізму втручання у справи нашої держави, збору конфіденційної інформації, розпалювання міжконфесійної та міжнаціональної ворожнечі та проведення інших протиправних дій.

Все більше людей шукають Бога у новостворених церквах. Щомісяця в Україну приїздять десятки груп місіонерів, проповідників, освітян тощо. Закордонні проповідники вміло використовують соціально-економічні труднощі в країні, недосконалість чинного законодавства в галузі міжнародних відносин, зокрема правого статусу іноземних громадян в Україні, та відсутність положення про обов'язкове повідомлення відповідних державних інститутів про створення релігійної організації.

Вплив неокультів на суспільне життя України вимірюється не лише кількістю цих угруповань. Ці рухи непросто входять у сучасне життя нашого суспільства, несучи з собою багато проблем. Погано володіючи мовою, не знаючи національних традицій і звичок, закордонні емісари досить часто виявляють неповагу до українських законів, не зважають на складність релігійної обстановки та духовне історичне минуле, канони "своєї" релігії ставлять понад усе. Значна частина зарубіжних проповідників і місіонерів прибуває в Україну безконтрольно, під виглядом туристів, фахівців освіти, охорони здоров'я, культури та комерційних фірм.