Розділ 10 Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (кінець XIX - початок XX ст.)

10.1. Утвердження ринкових форм господарства в Україні

10.1.1. Загальна характеристика індустріального розвитку економіки України

Розвиток зрілої індустріальної регульованої ринкової економіки в Україні почався в останній третині XIX ст. одночасно з розвитком ринкових відносин у країнах Західної Європи та США. Він відбувався в умовах відсутності власної державності в Україні. Українські землі на той час були складовою економічного простору Російської та Австро-Угорської держав. Економіка України нього періоду в науковій літературі оцінюється як колоніальна.

Східна Україна залишалася територіально поділеною на дев'ять губерній. У 1913 р. на цій території проживало 32,6 млн осіб, з них у селах мешкало понад 27,6 млн, або 85 %, у містах - близько 5 млн осіб, або 15 %.

Галичина (разом із Малопольщею) і Буковина були територіальними автономними краями австрійської частини (всього 17 країв), а Закарпаття - угорської території Австро-Угорської монархії (1867). На території Галичини було 49 політичних повітів, 19 міст і 3689 сіл. Проживало 5,3 млн населення, українців - 71,4 %. Центральну виконавчу владу в Королівстві представляв уряд цісарського королівського намісництва з губернатором у Львові та повітовими старостами. Автономне самоврядування виконував Крайовий сейм і, вибраний ним, Крайовий відділ, повітові ради і відділи на чолі з маршал ком, ради і уряди з війтом у громадах. На території Буковини було 11 повітів, населення становило 0,8 млн осіб, Закарпаття - 4 округи і 0,84 млн осіб.

Господарство Східної України в 1913 р. оцінюється як аграрно-індустріальне.

У структурі національної економіки зростало значення промисловості. Співвідношення між вартістю валової продукції промисловості та сільського господарства у структурі матеріального виробництва характеризують такі показники (табл. 10.1).

Таблиця 10.1. Співвідношення між валовою продукцією промисловості й сільського господарства, %

У Росії в 1913 р. частка промисловості у вартості продукції матеріального виробництва становила 40 %.

Характерною ознакою економічної динаміки була циклічність. У зв'язку із загальною соціально-економічною відсталістю у Російській імперії світові економічні кризи 1890 р., 1900-1903, 1907- 1908 і 1913-1914 рр. були тривалішими та глибшими порівняно з країнами Західної Європи.

Темпи розвитку російської економіки в історико-економічних джерелах вважають вищими, ніж у Великій Британії, Франції та Німеччині. Темпи зростання ВВП упродовж 1900-1913 рр. у Російській імперії становили 3,7 %, це другий показник серед промислово розвинених країн світу після США (4,6 %). У Росії ВВП збільшився у 1,5 разу, в Німеччині - 1,4, Франції - 1,2, Великій Британії - 1,2 разу. Темпи розвитку російської промисловості в 1890-х і 1909-1913 рр. визначають у 8,8 %.

Інвестиції в українську економіку в 1913 р. становили 465,7 млн руб1. Відбулися зміни у галузевій структурі інвестицій: вкладення у промисловість упродовж 1870-1900 рр. збільшилися з 28,1 до 48,9 %, у сферу обігу - з 13,2 % до 17,1 %, у сільське господарство зменшилися з 58,7 до 37 %. У 1913 р. інвестиції у сільське господарство становили 20 % від загального обсягу.

Іноземні інвестиції становили 1/3 акціонерного капіталу Росії в 1913 р. У 10 найбільших російських банках іноземний капітал досягав 45 %. На частку французького капіталу припадало 33 %, бельгійського - 23, німецького - 14 %. За підрахунками російських учених, щорічні виплати за зовнішніми зобов'язаннями становили 200 млн руб. золотом, а з виплатою процентів із державних кредитів - 600 млн руб.

Понад 25 % усіх іноземних капіталів було вкладено в промисловість України. Так, у металургії іноземцям належало 90 % основного капіталу, у вугільній промисловості - 67 %.

Зміни у соціально-економічних відносинах та організації виробництва пов'язані з розвитком акціонерної власності та акціонерних товариств.

В історії акціонерного засновництва та монополізації найбільше значення мали 1890-ті роки промислового піднесення та економічна криза 1900-1903 рр. Особливістю процесу акціонування був загальноімперський характер, лише деякі з підприємств ви никали з ініціативи української буржуазії. Розвиток акціонерних товариств відбувався в усіх сферах і галузях господарства.

У промисловості Російської імперії в 1861 р. було 128 акціонерних товариств (АТ) з загальним капіталом 256,2 млн руб., у 1893 р. їх налічувалося 643 з капіталом 942,3 млн руб., у 1900 р. - 1369 з капіталом 2402 млн руб., найбільше у вугільній, залізорудній, металургійній, машинобудівній, цукровій та бавовняній галузях. У Києві в 1887 р. було створено акціонерне товариство "Цукровий синдикат", засновниками якого серед російсько-єврейських підприємців були Терещенки як власники 7 заводів.

Акціонерна промисловість України, як і російська загалом, характеризувалася великою прибутковістю. У другій половині 1890-х років норма прибутку на капітал коливалася в межах 11,5-15,6 %, що майже вдвоє перевищувало прибутковість західноєвропейських підприємств. На гірничопромислових фірмах, які використовували систему державних замовлень і митного протекціонізму, прибуток досягав у середньому 50 % на капітал, а дивіденди - 30-40 % на капітал.

Кількість банківських установ у Російській імперії в 1913 р. становила 2393, їх капітали - 7 млрд руб. Сім банків, кожний з основним капіталом понад 20 млн руб., володіли 55 % від основного капіталу всіх банків імперії. Вирішальну роль відігравали Азовсько-Донський (92,5 млн руб.), Петербурзький міжнародний комерційний (79 млн руб), Російсько-Азійський (78,5 млн руб.) банки, Російський банк для зовнішньої торгівлі (67,8 млн руб.), Російський торгово-промисловий банк (44,5 млн руб.). Утворилися фінансовий капітал і фінансово-промислові групи (ФПГ). Так, Азовсько-Донський банк контролював підприємства "Продамету", Петербурзький міжнародний - Нікополь-Маріупольське металургійне товариство і Російське товариство машинобудівних заводів Гартмана.