Розділ 10 Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (кінець XIX - початок XX ст.)

У Російській імперії бюджетна політика спрямовувалася на ліквідацію дефіциту, створення міцної фінансової основи для реалізації найважливіших завдань індустріального розвитку. Державний бюджет складався з двох розділів: звичайного і надзвичайного, які зводилися до сумарного. У 1913 р. він збільшився до 3428 млн руб. Місцеві (земські, міські, волосні та сільські) бюджети досягли 640 млн руб. Надходження до бюджету з українських губерній становили приблизно 22 % від загальноросійських. У 1912 р. податкові надходження становили 683 млн руб., а видатки - 377 млн руб.

Надходження до звичайного бюджету становили податки прямі та непрямі, доходи від державного сектору. У структурі доходів їх частка в 1913 р. становила відповідно 8 %, 58 % і 34 %. Прямі податки охоплювали: викупні платежі селян у держбюджет, державний поземельний податок, який платили всі власники землі з 1882 р., промисловий податок (1898), податок з капіталу акціонерних та інших підприємств у розмірі 0,15 % від суми основного капіталу, рентний податок (1885) у формі збору доходів від грошових капіталів, земські податки у місцевий бюджет, земські податки промисловців і торговців. Непрямі податки охоплювали: акцизи, митні доходи, кошти від державної винної монополії, створеної в 1894 р. Частка акцизів у доходах бюджету досягала 47 %. Першим за вартістю податком у системі акцизів був податок на виробництво і торгівлю спиртними напоями - 25 % від доходів бюджету в 1913 р.

Видатки звичайного бюджету мали такі статті: платежі за державним боргом, кошти на утримання імператорського дому та урядових установ, міністерств і головних управлінь. У 1911 р. у загальній сумі видатків боргові платежі становили 25,2 %, військові -

31,7, на утримання двору та держапарату - 25,7, освіту - 8,3, сільське господарство - 3,8, промисловість - 5,3 %.

Доходи надзвичайного бюджету складалися з внутрішніх і зовнішніх позик, надходжень від випуску кредитних білетів. Видаткова частина охоплювала: погашення позик, кошти на будівництво та викуп залізниць і портів, переозброєння армії, ліквідацію наслідків війни, катастроф і неврожаїв.

Державний борг залишався істотною ознакою фінансів Росії. У 1900-1914 рр. становив до 12,7 млрд руб. Зовнішній борг за 1900- 1914 рр. збільшився з 3,9 млрд до 5,4 млрд руб. У середині 1880-х рр. Росія за величиною державного боргу посіла третє місце після Франції та Великої Британії, а за виплатою процентів за боргами - друге.

Грошову систему характеризувало створення системи золотомонетного стандарту (золотого монометалізму) в ході грошової реформи 1895-1897 рр.

Грошову реформу започатковано в 1895 р. за дозволом на вільний продаж і купівлю золота Державним банком, а також розмін кредитних білетів на золото. У 1897 р. дозволили вільний обмін паперових кредитних білетів на золото за наявним курсом. Держбанк отримав право емісії банкнот, які забезпечувалися державним золотим запасом і обмінювалися на золото. Грошовий обіг складався з золотих монет, кредитних білетів, срібної та дрібної мідної монет. Випускали золоті монети вартістю 15 руб. - імперіал, 10 руб. - червінець, 7 руб. 50 коп. - півімперіал і 5 руб. Золотий карбованець містив 0,774 235 г чистого золота. Емісія кредитних білетів не покритих золотом не могла перевищувати 300 млн руб. Кредитні білети випускали вартістю у 500, 100, 25, 10, 5, 3 і 1 руб. Фактично була проведена девальвація рубля. Кредитний рубль був прирівняний до 66,3 коп. золотом, колишній золотий імперіал вартістю 10 руб. - до 15 нових рублів золотом. Реформа зміцнила фінансову кредитну систему, ліквідувала інфляційний паперовий обіг, сприяла зменшенню державного боргу на третину.

Кредитна система мала трирівневу організаційну структуру:

o державні кредитні установи при Міністерстві фінансів. До них належали Державний банк з конторами і відділеннями, державні Дворянський земельний банк і Селянський поземельний банк, Державна комісія погашення боргів;

o приватні кредитні установи: акціонерні комерційні банки, товариства взаємного кредиту, акціонерні земельні банки, поземельні банки, товариства поземельного кредиту, кредитні товариства під заставу нерухомості;

o громадські кредитні установи: міські громадські банки і ломбарди, позиково-ощадні каси волосних і сільських громад, банки дворянського стану, купецькі товариства.

В Україні функціонувало три контори Державного банку - в Києві, Харкові та Одесі, а також 24 відділення. Згідно з новим статутом 1894 р., Державний банк був зберігачем золотого запасу країни, з 1897 р. - центральною емісійною установою.

Відділення Селянського поземельного (1883) і Дворянського земельного (1885) банків діяли в межах територій губернаторств. Після об'єднання в 1889 р. використовується назва Державний земельний банк. Міністр фінансів призначав керуючих банку і відділень, губернатори - членів ради. Банк займався довготерміновим іпотечним кредитом під заставу земельних угідь (8 % річних), приймав вклади (5 % річних), видавав позики для банківських операцій і під поручництво, був органом державного меліоративного кредиту, надавав кошти для експорту сільськогосподарської продукції. Активи банку формувалися за рахунок випуску цінних паперів (державних облігацій під 5,5 %) і коштів від аукціонування (50 % ).

Селянський поземельний банк надавав кредити для купівлі землі (до 80-90 % від її вартості) під 7,5-8,5 % річних. Величина позики становила 25 % від вартості прийнятих у заставу земель. Насамперед кредити надавали громадам і сільськогосподарським товариствам, згодом це обмеження було скасовано. Купували землю приватні особи, сільські громади, кооперативи. Позиковий процент Дворянського земельного банку становив 5 %, з 1897 р. - 3,5 %. Позики надавали на основі заставних листів, які реалізували через Державний банк.

Іпотечний довготерміновий кредит надавали також 10 акціонерних земельних банків і міські кредитні товариства.

Комерційних банків у Російській імперії на початку XX ст. налічувалося 42 (у країнах Європи їх було сотні). В Україні в останній третині XIX ст. засновано 10 комерційних банків, у тому числі Київський приватний комерційний банк (1868), Харківський торговельний (1870), Київський промисловий (1871), Миколаївський комерційний (1872), Одеський дисконтний (1879) та ін. Проте на початку XX ст. залишилося лише два українських комерційних банки - Київський приватний та Одеський дисконтний, до якого було приєднано Одеський купецький банк, заснований у 1912 р. У системі комерційних банків Російської імперії українські банки посідали незначне місце: в 1913 р. їх основний капітал становив 1,5 % від основного капіталу всіх комерційних банків, 0,5 % від дисконту векселів, 0,6 % від загальних коштів. Переважали філії російських банків, до правлінь яких належали також українські підприємці. Всього в Україні працювали 142 філії комерційних банків (20,9 % від загальної кількості - 672 філії). Кредитна система охоплювала установи малого кредиту, організації приватного банківського промислу, ощадні каси.

Наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. інтенсивно зрощувався банківський капітал з промисловим. Наприклад, Петербурзький міжнародний та Дисконтний банки контролювали українську металургію та вугільну промисловість, Азовсько-Донський банк - підприємства цукрової промисловості.

У Західній Україні до 1892 р. грошовою одиницею був австрійський гульден, що називався золотим ринським (зл, р.) або просто золотим. З 1892 р. грошовою одиницею Австро-Угорщини стала корона (кор.). Гульден залишався в обігу до 1899 p. (1 гульден - 2 коронам). Карбувалися золоті монети вартістю 20 і 10 корон (10 корон = 3,049 г золота) і срібні вартістю 1, 2 і 5 корон. Випускалися також паперові білети вартістю 1, 2, 10, 20, 50, 100, 1000 і 10 000 корон. Австро-угорська корона була в обігу на західноукраїнських землях до 1918 р. Одна корона дорівнювала 0,393 російського рубля.

Бюджет монархії Габсбургів був хронічно дефіцитним. У1882 р. надходження становили 448,1 млн зл. р. а сума видатків - 485,7 млн зл. р. Отже, дефіцит становив майже 40 млн зл. р. Податкові надходження з Галичини та Малопольщі дорівнювали 43,01 млн зл. p., або 9,56 % від загальнодержавних, у тому числі прямі податки - відповідно 11 млн зл. p., або 5,2 %, з Галичини - відповідно 26,57 млн зл. p., або 5,9 % і 5,22 млн зл. p., або 2,46 % від загальноімперських.