Розділ 4. Господарський розвиток та економічна думка суспільств традиційних (регіональних) цивілізацій у VIII ст. до н. е.- V ст. н. е. становлення суспільств східної та західної цивілізацій

4.1. "Осьовий час" і формування сучасних цивілізацій

Період "осьового часу" 800-200 рр. до н. е. - найважливіша віха в історії доіндустріальної цивілізації. К. Ясперс у праці "Сутність і призначення історії" визначав "осьовий час" як загальнолюдську добу розвитку розуму, людської особистості та свідомості. В цей час незалежно один від одного проповідували основоположники релігійно-філософських течій і виникли базові основи світових релігій (джайнізм, буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, іудаїзм), конкретна людина усвідомлювалась як особистість, яка несе відповідальність за свої думки, слова і діяльність, суб'єкт культурно-історичного розвитку. Релігійно-філософсько-етнічна духовність почала впливати на хід історії. К. Ясперс зазначав, що ці процеси не поширилися на всі суспільства Стародавнього світу. Він поділив народи на три категорії: осьові народи, народи, що не знали прориву, та первісні народи.

Сучасні дослідники "осьового часу" аналізують його як період глобальної системної трансформації духовного, політичного, економічного та соціального життя, змістом якого є перехід від ранніх (локальних, ранньополітичних і ранньокласових) цивілізацій до традиційних (регіональних, зрілих і станово-класових). Традиційні регіональні, станово-класові цивілізації - це друга стадія розвитку доіндустріального суспільства. Цей період характеризується також завершенням формування цивілізацій східного та західного типів еволюції.

Були закладені основи нової духовної культури людства, пов'язані з ідеєю вільного вибору та самореалізації людської особистості. Утверджувалося розуміння місця і ролі людини у суспільстві залежно від особистих здібностей, можливостей та рішучості. Людина відчула свободу і моральне право на незгоду з публічною владою, її осудження та непокору. Формувалася творча активність людини. Зароджувалися філософія, пророцькі релігії, авторська лірика, індивідуальний портрет. Як професійна сфера виникає наука, знання пов'язують з особистими досягненнями окремих філософів та вчених. Формуються базові ідеї основних світових релігій: буддизму, християнства, ісламу, іудаїзму, зороастризму, індуїзму, конфуціанства. Починаючи з осьового часу, в історії суспільного розвитку все більшого значення набуває суб'єктивний фактор.

У технологічному відношенні відбувається перехід до масового використання залізних знарядь праці, що сприяло зростанню продуктивності та обсягів сільськогосподарського виробництва, використанню додаткових сил у промислово-ремісничому виробництві.

У соціально-економічному аспекті це був час утвердження приватновласницьких відносин. Влада-власність на землю та інші природні ресурси зберігалася, але втрачала своє панування. Поряд з державним сектором утверджувався приватний, у першу чергу у вигляді рухомого майна, торговельного та фінансового капіталу як частини додаткового продукту після сплати державних зобов'язань. Пришвидшився розвиток товарно-грошових відносин. Редистрибутивна система поступово трансформувалася у фіскальний апарат.

В осьовий час сформувалися перша в історії людства імперія - Новоассирійська (VIII-VII ст. до н. е.), Ірансько-Зороастрийська цивілізаційна система (Мідійська держава у VII-VI ст. до н. е., імперія Ахеменідів у VII-VI ст. до н. е.) та Антична цивілізація, еволюція якої охопила давньогрецьку, греко-македонську та греко-римську форми. Утворилися регіональні імперії Маур'їв у Індії, Цінь і Хань у Китаї. Основні цивілізаційні центри вступають один з одним у контакт.

4.2. Східна цивілізація та її характеристика в "осьовий час"

Традиційні цивілізаційні системи Сходу розвивалися переважно внаслідок кризи ранніх цивілізацій і переходу в різних формах і різними темпами до станово-класових відносин.

У Східному Середземномор'ї на території Палестини був написаний Старий Заповіт, що є важливим джерелом з історії господарства стародавніх євреїв та іудейсько-ізраїльських держав.

Старий Заповіт включає 50 книг і складається з трьох частин, написаних різними авторами впродовж XIII-II ст. до н. е.: Пятикнижжя Мойсеєвого (Тора - "Учення"), Священного Писання (поетичні та прозові тексти, історичні книги), Книги Пророків (народних проповідників та ораторів).

Ідейно-ціннісною установкою Старого Заповіту є визнання людської індивідуальності та примату особистості як образу та подоби Божої над соціальним статусом, національною належністю тощо. Основою Мойсеєвих законів є справедливість, що означає визнання прав людини на життя, власність, одяг, житло, працю і відпочинок, і праведність, що передбачає виконання людиною своїх обов'язків відповідно до заповідей Бога.

Економічні уявлення Старого Заповіту - це захист інтересів бідних верств населення, засудження багатства і влади, заклик до відновлення земельної патріархальної громади. Критикувалися надмірне накопичення багатства і розкоші, лихварство, пропонувалося обмежити боргове рабство шістьма роками, заборонялося використовувати потреби ближніх для власного збагачення, затримувати плату за працю найманого робітника, обважувати та обмірювати покупців, вимагалося періодично прощати борги і відпускати на волю рабів, багатство розглядалося як знак Божої прихильності за справедливість і праведність.

У І ст. н. е. у Палестині виникли перші християнські громади, зародилося християнство як релігія гноблених.

У середині І тис, до н.е. в умовах ранньозалізного віку на території Індії відбувся перехід від ранньоцивілізаційних суспільств до традиційного станово-класового суспільства, сформувалася Індійська цивілізація.

Базовими передумовами Індійської цивілізації були пережитки соціокультурних структур ранніх цивілізацій в долині Інду (Хараппської та Мохенджо-Даро) та Індоарійської. Хараппська цивілізація з дравідійським населенням була типовим землеробсько-іригаційним суспільством Єгипетсько-Месопотамського регіону. її загибель науковці пов'язують з внутрішньою кризою та загарбанням скотарськими індоарійськими племенами у другій половині II тис. до н. е. На думку вчених, суспільства Індоарійської цивілізації розвивалися в умовах іригаційного вирощування рису, домінувало двосекторне господарство з палацово-державним сектором і сусідсько-землеробською громадою. Соціальні відносини визначала система варн-станів (жерці-брахмани, воїни-кшатрії, вайш'ї-землероби і скотарі), доповнена варною шудр1 - слуг і ремісників. В основі експлуатації лежали право влади-власності та редистрибутивна система, що поєднувалася зі стягуванням данини з підкорених територій.

Територіальним центром Індійської цивілізації середини І тис. до н. е. була долина річки Ганг (Північна Індія). Проте Стародавня Індія була політично роздроблена. На початок VI ст. до н. е. в Північній Індії було 16 держав-князівств. Це сприяло завоюванням перського царя Дарія І та Александра Македонського. У кінці IV ст. до н. е. утворилася імперія Маур'їв, територія якої охопила більшу частину Індії, Вона була знищена зовнішніми вторгненнями в II ст. до н. е.

Зрошувальне землеробство та необхідність іригаційних систем, що захищали від паводків, зумовили збереження економічного значення державно-бюрократичного апарату та територіальної землеробської громади, поступове переростання редистрибутивної системи у фіскальну. Варнова система переросла у кастову. Касти спочатку були професійними групами людей, що поступово набули статусу ієрархічно підпорядкованих корпорацій. Ради старійшин регламентували та контролювали життя своїх членів, виключення людини з касти фактично ставило її поза громадою.

У VI-V cт. до н. е. виникло вчення буддизму, яке виступало проти варнової системи, проповідувало реінкарнацію душ, свободу людини, обмежену кармою (результатами минулих справ) у вигляді відплати у загробному житті за земне життя. Внаслідок взаємо-адаптації дравідійської та індоарійської культур у перші століття нашої ери сформувалася ідеологічна система індуїзму, складовими якої є ведичні3 релігійні уявлення, брахманізм і концепція індивідуального та світового духа (Брахми), до якого особа може наблизитися шляхом медитації за відсутності поганих справ (йогівська практика). Індуїстсько-буддійські тексти є важливим джерелом дослідження господарства та соціальних відносин Стародавньої Індії. Най відоміші з них - "Закони Ману" та трактат "Артхашастра".