Розділ 10 Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (кінець XIX - початок XX ст.)

У структурі промисловості на початку XX ст. переважали галузі групи "Б". У загальному обсязі промислової продукції приблизно 62 % виробляла харчова галузь. її вартість у 1912 р. досягла 45 % від усього сукупного продукту Західної України. Металообробка та машинобудування за кількістю зайнятих перебували на 7-му і 10-му місці серед галузей обробної промисловості.

Почала змінюватися промислова географія Західної України. У Дрогобицько-Бориславському басейні добували нафту, в районі Калуша і Стебника - калійну сіль, на Стрийщині, Самбірщині, Стані-славщині, Сколівщині розвивалася лісопильна промисловість.

Розвивалися харчова, нафтодобувна та озокеритнодобувна галузі, гірничо-хімічна, гірничодобувна промисловість нерудних матеріалів, нафтопереробна, скляна, керамічна та будівельна, будівельних матеріалів, хімічна, лісопильна, деревообробна та легка.

Заводське машинобудування та металообробка були практично не розвинені. Працювало 17 заводів як філії великих фірм Австрії, Німеччини, Великої Британії. Підприємства ремонтували залізничні та трамвайні вагони, парокотельне і насосне устаткування, оснащення для харчової, лісопильної та нафтової промисловості, сільськогосподарський інвентар. Основні позиції в цій галузі мав австро-німецький акціонерний капітал.

Розвивалася електроенергетична та електротехнічна промисловість. Напередодні Першої світової війни у Західній Україні працювало 28 електростанцій потужністю 36 млн кВт, або 2,2 % від виробленої електроенергії в Австро-Угорщині. Найбільшими електростанціями були Львівська, Чернівецька і Бориславська. Перша трамвайна лінія довжиною 5 км була прокладена у Львові в 1894 р.

Працювало 14 підприємств з виробництва електроустаткування. В 1913 р. активи цієї галузі становили 8 млн кор., з них 3/4 контролювали німецькі концерни.

У харчовій промисловості за вартістю продукції перше місце посіла борошномельна галузь. Цукрова галузь практично не розвивалася. На початку XX ст. на Галичині не залишилося жодної цукроварні. В 1913 р. почав працювати цукровий завод у галицькому місті Ходорові, заснований на місцевому капіталі. Тут працювало 1200 робітників. На Буковині було два цукрових заводи, на яких працювало до 1400 робітників. У пивоварному та спиртово-горілчаному виробництві в 1902 р. працювало 77 пивоварних заводів, значна частина яких належала акціонерним товариствам з контрольним пакетом австрійських і львівських банків. В 1906 р. виникло перше монопольне об'єднання - Союз сільськогосподарських спиртогорілчаних підприємств, який об'єднав 675 заводів, що виробляли 78 % від усієї продукції на Галичині. Тютюнові підприємства належали державі. їх налічувалося 5 (чотири на Східній Галичині, одне на Закарпатті). Щорічно держава отримувала 20 млн кор. чистого доходу. Західноукраїнські фабрики лише незначною мірою забезпечували місцеві потреби в тютюнових виробах і переважна частина їх завозилася з центральних районів монархії Габсбургів.

Будівництво залізниць, як і в попередні десятиріччя, вели переважно зі стратегічних міркувань. Упродовж 1870-1910 рр. залізнична мережа на Галичині збільшилася на 1430 км і становила 4120 км. Західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини. Наприкінці XIX ст. протяжність залізниць на Закарпатті становила 500 км (3,3 % від усіх залізничних ліній Угорщини). Гальмувала розвиток залізничного транспорту залізнично-тарифна політика, що поставила західноукраїнські підприємства в нерівне становище порівняно із австро-угорськими конкурентами.

10.1.3. Аграрні відносини та стан сільського господарства. Столипінська аграрна реформа, її здійснення в Україні

Розвиток аграрної економіки характеризувався повільним становленням ринкового підприємництва та загостренням соціально-економічних суперечностей. Визначальними були такі процеси:

o сформувався ринок землі;

o у структурі землеволодіння зменшилося дворянське і збільшилося селянське, відбувалася концентрація земельної власності;

o посилювалася майнова диференціація селянства;

o зростало значення оренди землі в організації господарства;

o формувалися ринкові підприємницькі господарські структури;

o швидко розвивалася товарність сільського господарства, зокрема селянського;

o посилювався кооперативний рух та зростала кількість громадських організацій, що сприяли агроекономічній допомозі населенню;

o зберігалася традиційна відсталість сільського господарства, яке розвивалося екстенсивно. Аграрна культура залишалася найнижчою в Європі. Світова аграрна криза 1875-1893 рр. погіршила економічне становище сільського господарства, загострила проблему його індустріалізації.

Східна Україна.

На ринку землі впродовж 1863-1902 рр. було продано і куплено 25,6 млн десятин (дес.) землі, переважно дворянської. Купували землю селяни, купці, товариства. Оскільки продаж надільної землі заборонявся, селяни продавали землю на договірній основі як боргові зобов'язання, заповіти, на правах довготермінової оренди. Купівельна вартість десятини землі збільшилася з 56 руб. у 1896 р. до 134 руб. у 1902 р. В Україні земля була дорожчою порівняно з іншими районами Російської імперії.