Політичним оформленням аграрної реформи мала бути реформа місцевого управління, яка скасовувала станово-дворянський принцип місцевої влади. Реформа не була проведена через опір дворян і політичних партій.
Реалізацію аграрної реформи здійснювали Міністерство сільського господарства і державного майна, Головне управління землеустрою і землеробства (1905), на місцях - губернські та повітові землевпорядні комісії. Активну участь у цьому процесі брали земства. Звернулися з проханням провести землевпорядкування 1,4 млн власників селянських дворів. Роботи були виконані для 70 % цих господарств. Закріпили землю в індивідуальну власність на Правобережжі 48 % селян, на Півдні - 42%, на Лівобережжі - 16,5 % (за іншими даними, відповідно 50,7 %, 34,2 %, 13,8 %). У 1915 р. 443 653 домогосподарства перейшли на хутори та відруби, в їх власності було 3,228 млн дес.1.
Селянський банк надавав позики селянам для купівлі землі розміром у 95 % від купівельної ціни, під хутори - в розмірі 100 % терміном на 13-55,5 років під 4,5-9,5 % річних. У 1907-1914 рр. 447 131 особа (приблизно 13,9 % від усіх домогосподарств) продали 1304,63 тис. дес. надільної землі. Уряд продавав також удільні землі. Селяни купили в банку майже 1,5 млн дес., з них на Лівобережжі - 39 %, Правобережжі - 31, Півдні - 30 %. Хуторяни і відрубники придбали 88 % землі.
Аграрна реформа збільшила масштаби переселення українських селян. За 1907-1912 рр. виїхало близько 1 млн осіб. Однак багато селян повернулося внаслідок погано організованої переселенської компанії. Так, у 1911 р, в Україну повернулося 68 % переселенців, які виїхали в цьому ж році. В 1914 р. у Сибіру і на Далекому Сході проживало 2 млн українців.
Проведення реформи поєднувалося із заходами щодо організації підприємницького селянського господарства. Агроекономічну допомогу селянам надавали урядові, земські губернські та дільничі агрономи, сільськогосподарські та економічні з'їзди, наради і бюро, сільськогосподарські товариства та кооперативи. Зросли видатки державного і земських бюджетів на сільське господарство. Якщо державні асигнування на сільське господарство за 1903-1907 рр. становили 20,9 млн руб., то за 1908-1913 рр. - 87,8 млн руб. В Україні губернські земства збільшили кошти, спрямовані на розвиток сільського господарства, з 2,5 млн руб. у 1909 р. до 7,4 млн у 1913 р. Загалом українські губернії в 1913 р. отримали 37,5 % коштів, наданих 47 губернським земствам європейської частини Росії. В 1914 р. в Україні агрономічний персонал становив 1922 спеціалісти. Однак бюджетні кошти земств України на агроекономічні заходи дорівнювали лише 9,3 % від загальної суми. Хоча вони мали найвищий у Російській імперії коефіцієнт асигнувань на агрокультуру.
Підсумки столипінської аграрної реформи:
o остаточно утверджено приватну власність на землю, зокрема селянську. Створено сприятливі умови для зростання приватного селянського землеволодіння. Пришвидшилося майнове розшарування селянства;
o почалася ліквідація земельних зобов'язань громади, що гальмували приватногосподарську діяльність;
o пришвидшився розвиток ринку землі. Малоземельні селяни продавали свої наділи, мігрували в міста, переходили на роботу в промислову, транспортну і торговельну сфери. У Російській імперії землю продали 8,8 % селян;
o поліпшилися умови індустріалізації сільськогосподарського виробництва. Впродовж 1909-1913 рр. продуктивність сільського господарства збільшилася в півтора разу.
Аграрна реформа була складовою ринкової перебудови села при збереженні наявного суспільного устрою.
У 1913 р. в Україні налічувалося 3,5 млн селянських дворів. Майже 60 % від усіх дворів володіли до 3 га посівної землі (бідняки), 21 % - 4-9 га (середняки), 13 % понад 9 га (заможні). Заможні селянські господарства володіли в середньому 30 дес. землі, 30 % селянських коней і виробляли 70 % товарного зерна. Не мали землі 0,5 млн селянських господарств, коней - 1 млн селянських господарств.
Стан аграрного виробництва.
Сільське господарство залишалося основою економіки України. Ефективність праці була в 3 рази менша, ніж у Франції, де селянське землеволодіння також було парцелярним. Середня щорічна валова продукція за 1909-1913 рр. оцінюється приблизно в 2 млрд руб. У галузевій структурі переважало рільництво, його валова вартість досягла 90 % загально-сільськогосподарського. Частка селянських господарств у вартості загального сільськогосподарського виробництва становила 92,6 %, поміщицького - 7,4 %. У першому десятилітті XX ст. у сільському господарстві використовували працю 1,5-1,8 млн найманих робітників.
У структурі посівів переважали зернові культури, які займали в 1913 р. 90,5 % від посівних площ. Технічні культури становили 3,8 %, овочі та картопля - 3,8, кормові культури - 2,1 %. Середня врожайність зернових становила 7-10,4 ц/га. Середньорічний валовий збір зернових у 1911 -1915 рр. дорівнював 1,1 млрд пудів.
Механізація сільського господарства лише починалася. Повільно зростала кількість парових молотарок, букерів (три- і чотирилемішних плугів), жаток, сіялок, віялок, культиваторів, парових двигунів (їх в Україні працювало більш ніж 700). При цьому на Лівобережжі машини були тільки у підприємницьких господарствах, 40 % плугів були дерев'яними.
Збільшувалася товарність сільського господарства. За 1909- 1913 рр. щорічний показник становив 34,7 %. Селянське господарство виробляло 88 % від усього хліба, та 78,4 % товарного.
Західна Україна. Для аграрних відносин визначальним було зміцнення приватної власності на землю. Земля була товаром, ціна якого постійно збільшувалася. У Галичині 1 га землі в 1901 р. коштував 790 кор., у 1906 р. - 1264 кор.
Велика земельна власність поступово зменшувалася. В 1852- 1866 рр. вона становила 44,4 %, у 1912 р. - 37,8 % від загальної площі сільськогосподарських угідь. Іпотечний борг поміщиків за 1869-1910 рр. збільшився втричі і становив 751,3 млн кор.
Землеволодіння українських селян збільшувалося повільно. За законом 1868 р. дозволено вільно відчужувати і ділити між спадкоємцями землю. Як наслідок, відбувався інтенсивний процес розшарування і здрібнення селянських господарств. На початку XX ст. лише ті селяни, які володіли понад 9 моргами могли отримувати певний прибуток.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюка В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 10 Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (кінець XIX - початок XX ст.)“ на сторінці 6. Приємного читання.