Розділ 10 Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (кінець XIX - початок XX ст.)

Проблему малоземелля австрійський уряд вирішував парцеляцією великої власності. У Галичині впродовж 1852-1912 рр. роз-парцельовано 275,6 тис. га землі. Українці не мали власного фінансового і технічного центру парцеляції. Засноване в 1907 р. зусиллями керівництва української греко-католицької церкви парцеляційне товариство "Земля" до кінця 1912 р. купило і продало селянам лише 4,5 тис. моргів землі. Українці придбали до 1912 р. лише 38 тис. га, або 13,78% від розпарцельованої землі.

Іпотечна заборгованість селянської власності впродовж другої половини XIX ст. - початку XX ст. зросла майже вдвічі (в 1910 р. - 629,4 млн кор.). Ліцитація землі (примусовий продаж на аукціоні за борги) була звичним явищем. У 1895 р. за борги продано 655, у 1900 р. - 2017 селянських господарств. У 1905 р. нові борги селян приватним банкам становили 62 млн кор., з них 40 млн кор. - іпотечні. В 1910 р. площа селянських земель, що продали за судовим вироком, дорівнювала 1,3 млн га.

Аграрне перенаселення досягало 1,2 млн осіб. Резерв вільних робочих рук перевищував потреби сільськогосподарського виробництва у 2-3 рази. Еміграція почалася в 70-х роках XIX ст. і була спрямована за океан, до Америки. За 1890-1913 рр. емігрувало 700-800 тис. осіб.

Переважала парова система землеробства. На початку XX ст. під паром була шоста частина орної землі. Відбувався перехід до багатопільних сівозмін. Зерновими культурами засівали 67,4 % посівних площ. На відміну від Східної України, на Галичині переважав вівсяно-житній напрям, на Буковині та Закарпатті - вівсяно-кукурудзяний. Пшениця посідала третє місце, її вирощували в поміщицьких маєтках. Тваринництвом переважно займалися селянські господарства, яким належало 82,5 % великої рогатої худоби, 85,7 % коней. Продуктивність худоби була низькою, денна молочність становила 2-3 кг, річна - 600-800 тис. літрів. Городництво і садівництво не мали промислового значення.

Механізація сільського господарства лише починалася. В 1911 р. господарства Галичини та Буковини використовували ІД тис. парових і моторних молотарок, б тис. простих молотарок, 220 соломорізок, 0,9 тис. косарок, 1,6 тис. сівалок. Машини застосовували лише 26,5 % поміщицьких господарств.

Товарність сільського господарства зростала повільно. В 1890-х роках зерно вивозили, на початку XX ст. Галичина імпортувала з Угорщини щорічно 16 млн пудів зерна. За 1857-1900 рр. споживання хліба на особу зменшилось на 34,5 %. Зерно продавала п'ята частина селян, 80 % селян його докуповували для власних потреб. Експортували велику рогату худобу, свині, продукцію птахівництва.

10.1.4. Внутрішня торгівля в системі ринкових відносин. Зовнішньоекономічні зв'язки українських земель

Внутрішній ринок на українських землях був вузьким. Це зумовлювалося збереженням натурального господарства, низькою купівельною спроможністю споживачів, низьким рівнем урбанізації, обмеженістю шляхів сполучення. Головними формами організації внутрішньої торгівлі залишалися періодична (базари, торги, ярмарки) та постійна стаціонарна.

У Східній Україні, за даними офіційної статистики, в 1885 р. торговельну діяльність здійснювали 175,9 тис. осіб, а наприкінці XIX ст. - уже 334,1 тис.

Зростала кількість базарів у сільській місцевості. В 1913 р. в українських губерніях базари працювали в 1 300 містах та інших населених пунктах понад 110 тис. днів. Щоденні торговельні обороти базарів у великих містах становили 1-10 тис. руб., а в селах - від 0,1 до 0,2 тис. руб. Кількість ярмарків продовжувала зростати: в 1904 р. їх налічувалося 5600. Визначилася спеціалізація ярмарків.

Кількість підприємств постійної торгівлі (крамниць, магазинів, складів, шинків) збільшилася до 87 тис. у 1900 р. Зростали обсяги продажу та асортимент товарів. Відбувалися концентрація капіталів, поступове витіснення з оптової та роздрібної торгівлі дрібних і середніх торговців, будувалися великі універсальні магазини.

Важливою складовою розбудови ринкової інфраструктури були біржі. У 1913 р. в українських губерніях функціонували 12 торговельних бірж із 90 у Російській імперії. Вони поділялися на загальнотоварні та спеціалізовані. Київська цукрова біржа контролювала виробництво та купівлю-продаж цукру України, а також Бессарабії та деяких російських губерній. Київська, Одеська, Єлизаветградська та Миколаївська біржі контролювали операції з купівлі-продажу зерна. Харківська кам'яновугільна та залізоторговельна біржа укладала мільйонні угоди на збут мінерального палива, руди, заліза.

Почав формуватися фондовий ринок. У 1900 р. перша фондова біржа (торгівля цінними паперами та валютою) виникла в Петербурзі. В1914 р. в Україні працювали Харківська та Одеська фондові біржі, Київська перебувала в зародковому стані.

Східна Україна залишалася у сфері загальноросійської зовнішньої торгівлі. В 1913 р. частка продукції українських губерній у загальноросійському експорті становила майже 26 %, в імпорті - 11,5 %. Торговельний баланс мав активне сальдо. В 1900 р. він становив 367 млн руб., 1901 р. - 740 млн, 1905 р. - 301 млн руб, упродовж 1909-1914 pp. середньорічний показник дорівнював 319 млн руб. Основними статтями експорту залишалася продукція сільського господарства (85 %), промислова сировина і напівфабрикати становили 15 %. Імпортували в Україну здебільшого текстильні вироби - понад 45 % від загального імпорту. Продукція текстильних підприємств України дорівнювала приблизно 2 % загальноросійського виробництва.

Митна політика російської держави була протекціоністською. Митний тариф 1891 р. затвердив підвищення ставок на руду, кам'яне вугілля, бавовну, льняну пряжу, керосин тощо. Ставка ввізного мита на споживчі товари становила 75 коп. з пуда, сировину та напівфабрикати - 21 коп., готові промислові товари - 32 коп. Надалі ввізне мито продовжувало збільшуватися.

У Західній Україні розвивалися всі форми торгівлі. Щорічно відбувалося понад 6 тис. базарів і торгів. Ярмарки були як універсальні, так і спеціалізовані. Контрактовий ярмарок у Львові (початок січня - початок лютого) наприкінці XIX ст. був перенесений до міста Дубно. Періодична торгівля втрачала своє значення, поступаючись стаціонарній. У Галичині в 1902 р. було 45,5 тис. стаціонарних магазинів. Найбільшим центром стаціонарної торгівлі був Львів. У селах Галичини, Буковини і Закарпаття місцем постійної торгівлі була корчма.

У 1892 p. у Львові засновано перше акціонерне галицьке торговельне підприємство з капіталом 1 млн кор. Воно торгувало збіжжям та іншою сільськогосподарською продукцією. У перше десятиліття XX ст. виникли торговельні монополії з експорту соломи і сіна, худоби, збіжжя, лісу, нафти, спирту. Українські селяни створювали торговельні компанії з торгівлі овочами і фруктами. Наприклад, у Стрийському повіті Львівщини була відома компанія "Бойки Синьовідські", що торгувала фруктами на всіх ринках Галичини.

Розширювалися зовнішньоекономічні зв'язки західноукраїнських земель. Вони залишалися сировинним регіоном метрополії та ринком збуту готових фабричних виробів. У1900 р. вартість експорту з Галичини, Малопольщі та Буковини оцінювали в 106 млн кор., у 1912 р. - у 300 млн кор. Сільськогосподарська та харчова продукція становила 24 %, промислова сировина та напівфабрикати - 66 %, промислова продукція - 10 % від вартості експорту. Ввозили сільськогосподарські знаряддя, метал і металеві вироби, текстильні Й галантерейні товари, медикаменти, предмети розкоші. Вивозили зерно і борошно (приблизно 10 т щорічно), насіння, льон, худобу, вовну, шкіру, овчину, сало, щетину, кінський волос, коні, птицю, нафтопродукти, озокерит, ліс, пиломатеріали, продукти сухої перегонки деревини, харчову, а на початку XX ст. калійну сіль.

10.1.5. Фінансова та банківсько-грошова системи на території України

В Україні фінансово-грошові відносини розвивалися як складова загальноросійських і австро-угорських.