Розділ «5.3. Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI-XV ст.). Пам'ятки економічної думки»

Історія економіки та економічної думки

Розвиток феодальної економіки на території України був органічною частиною загальноєвропейського процесу, однак мав певні особливості, головними з яких є хронологічно пізніше завершення формування зрілої феодальної економіки, утвердження в XVI і збереження до середини XIX ст. феодально-кріпосницького господарства, повільний процес становлення ринкової економіки (Україну вважають країною так званого другого ешелону підприємницького розвитку).

Питання періодизації феодальної економіки на території України залишається дискусійним. Поширений поділ на такі періоди:

o VI ст. - 30-ті роки XII ст. період становлення (генезису) феодальної економіки. Охоплює два етапи:

1) VI-VIII ст. - у межах державно-племінних об'єднань склавинів та антів (VI-VII ст.) і державних утворень-князівств за загальною назвою "Руська земля" (VIII-IX ст.);

2) в умовах Київської держави (882 р. - 30-ті роки XII ст.).

У східних слов'ян сформувалася власна модель генезису феодальної економіки. Феодалізація відбувалася повільно на основі розкладу первіснообщинних відносин, а отже, мала общинногенний характер. Рабство існувало як патріархальне. Рабовласницька економіка не склалася.

o XII-XV ст. - період розвитку феодальної економіки. У сучасній історико-економічній літературі поширена думка, що на території України формування зрілої феодальної економіки завершилося в XII - першій половині XIV ст. за часів політичної роздробленості (Київське, Галицьке, Волинське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства) та Галицько-Волинської держави (1199-1349). Деякі вчені утвердження зрілих феодальних відносин пов'язують з польсько-литовською добою другої половини XIV-XV ст.

o XVI-XVIII ст. - розвиток феодально-кріпосницької економіки в умовах становлення ринкової економіки.

o Остання третина XVIII - перша половина XIX ст. - криза феодальної економіки і розвиток ринкової економіки як укладу.


5.3.1. Економічний розвиток східнослов'янських племен (VІ - ІХ ст.)



5.3.2. Господарство Київської Русі (IX - середина XII ст.). Пам'ятки економічної думки. "Руська правда"


Київська Русь (Давньоруська цивілізація) - найбільша держава раннього середньовіччя в Європі. В середині XI ст. її територія охоплювала всі східно-слов'янські землі від Чудського, Ладозького та Онезького озер до верхів'їв Волги та Оки, середнього Дніпра, польських і литовських земель. У науковій літературі полеміка щодо рівня феодалізації Київської Русі триває. Важливими джерелами з історії становлення феодальних відносин є правові документи "Руська Правда", "Правда Ярославичів", Статут Володимира Мономаха (1113 р.), що формували так зване "руське право". Вони встановлювали норми права відповідно до канонів християнської релігії. Закріплювали право феодалів на землю і покарання за його порушення, соціальну структуру суспільства, правовий статус різних категорій населення, скасовували окремі положення "звичаєвого права", регулювали організацію вотчинного господарства. Ці документи - важливе джерело дослідження історії Київської Русі.

З утворенням державності процес феодалізації впродовж X ст. пришвидшився. Розвивалася алодіальна власність малої сім'ї на землю. Спадкові володіння, які передавалися у спадок, продавалися та купувалися, мали назву "жизнь" як синонім до західноєвропейського алоду. Більшість учених вважають, що класичний алод у Київській Русі не сформувався. Зберігалося громадсько-селянське землеволодіння. Громада-верв обмежувала розпорядження землею. Продовжувався процес "окняжіння" земель у межах окремих князівств і формування державної власності на землю в особі удільного князя. Зростала велика приватна земельна власність. Вона формувалася на основі приватногосподарської ініціативи (приватного права) шляхом захоплення земель громади і селян, колонізації (займання) нових земель та в результаті князівських дарувань дружинникам і знатним людям. Оскільки великих землевласників почали називати боярами, в науковій літературі цей процес отримав назву "обоярювання" земель.

Близько 888 р. князь Володимир провів адміністративно-військову реформу. З метою посилення великокнязівської влади та утвердження верховного права власності великого київського князя на землю було скасовано удільні князівства, державу поділено на землі волості довкола великих міст (Київ, Чернігів, Переяслав, Володимир на Волині тощо). Великий київський князь надавав князям-намісникам (синам або довіреним особам) землі-волості в управління (на "стіл") на умовах договору вірності (права кормління): виконання адміністративних функцій, несення військової служби, надання фінансової допомоги, стягування податків, частина яких надходила київському князю як верховному власнику землі. Втрачаючи стіл, князь одночасно втрачав землю-волость, що була володінням бенефіціального типу. Князі-намісники не мали права передавати волость у спадок, відчужувати її без згоди київського князя, за зраду або непокірність могли бути позбавлені волості. Князі постійно переходили з однієї землі-волості до іншої. У великих містах зберігалася також практика запрошення їх на князівський стіл вічем - органом верховної влади громади у вирішенні державних питань.

Формувалися сеньйорально-васальні відносини. Великий київський князь надавав землі у кормління дружинникам і знатним людям, князі-намісники - своїм дружинникам і місцевій знаті, яка не належала до оточення великого київського князя. Виникла професійна верства службовців: військових та управлінців - великих землевласників. Найвищий соціальний статус мали "земські бояри" і "княжі мужі". Великий київський князь надавав намісникам і великим землевласникам імунітетні права: здійснення функцій державної судової, адміністративної, фінансової влади в межах певної території. Проте рівень імунітетних прав залишається дискусійним питанням серед науковців.

Сформувалася ієрархічна структура землеволодіння, що ґрунтувалася на міжкнязівських і князівсько-боярських васальних відносинах. Вони, порівняно із Західною Європою, мали такі особливості: формувалися повільно впродовж XI-XIII ст., значно пізніше, ніж на Заході; відносини покровительства і служби були нестійкими, нечітко вираженими та не оформленими юридично; феодальна драбина була трирівневою: великий київський князь - князі-намісники; великий київський князь - князівські бояри; князі-намісники - земські бояри.

Отже, відносини бенефіціального типу передбачали не право володіння землею, а лише надання владою службовцям з метою управління певними територіями адміністративно-розпорядчих функцій та імунітетних прав, а також права збирання податків з населення (подібно до англійського бокленду). За історичними джерелами, лише в кінці XI - на початку XII ст. почалося надання боярам землі із селянами. Наприкінці XI ст. після з'їзду князів у Любечі в 1097 р. почався процес формування феодального умовно-спадкового володіння ("Кождо держить отчину свою"), який не встиг завершитися в домонгольський період.

Співіснували такі форми власності на землю: державна (уособлення верховної влади київського князя), колективна, або громадсько-селянська, та приватна феодальна. Склалися такі види великого приватного землеволодіння, як власне князівське, боярське, церковне. В історичній літературі велике приватне землеволодіння і господарство-маєток мають назву вотчина. Частина вчених вважає, що вотчина - це лише алодіальне землеволодіння, яке можна було вільно відчужити (купити, продати, передати у спадок).

Після прийняття християнства в 988 р. церква існувала на введену князем Володимиром десятину - десяту частину князівських данин, прибутків із судових і торговельних мит. Церковне землеволодіння виникло і розвинулося у другій половині XI-ХП ст. із пожертвувань князів, вкладів князів, бояр і членів їхніх родин "на помин душі", приватного придбання, заселення пустищ.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюка В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5.3. Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI-XV ст.). Пам'ятки економічної думки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • 1.2. Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни

  • 1.3. Проблеми періодизації історії економіки та економічної думки. Цивілізаційна парадигма суспільного розвитку

  • 1.4. Мета і завдання навчальної дисципліни "Історія економіки та економічної думки"

  • Частина І. Господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій

  • Розділ 3. Господарство та економічна думка суспільств ранніх цивілізацій

  • Розділ 4. Господарський розвиток та економічна думка суспільств традиційних (регіональних) цивілізацій у VIII ст. до н. е.- V ст. н. е. становлення суспільств східної та західної цивілізацій

  • 4.4. Розвиток господарства на території України в "осьовий час". Господарство давніх слов'ян

  • Розділ 5. Господарство та економічна думка суспільств середньовічної Європи (кінець V-XV ст.)

  • 5.2. Господарство та економічна думка держав Західноєвропейської цивілізації

  • 5.3. Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI-XV ст.). Пам'ятки економічної думки
  • Частина II. Становлення та розвиток ринкового індустріального господарства в суспільствах європейської цивілізації та їх відображення в економічній думці (XVI - початок XX ст.)

  • 6.2. Становлення ринкового господарства у країнах Європейської цивілізації. Розвиток меркантилістської доктрини

  • 6.3. Особливості первісного нагромадження капіталу та меркантилізму в провідних країнах Західної Європи і США

  • 6.4. Становлення класичної політичної економії

  • 6.5. Виникнення соціалістичних ідей. Економічні ідеї раннього утопічного соціалізму.

  • Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

  • 7.3. Розвиток соціалістичних економічних ідей

  • Розділ 8. Становлення ринкових форм господарства та економічна думка України в XVI - середині XIX ст.

  • 8.3. Меркантилізм у суспільно-економічній думці України. Започаткування основних засад демократичної течії української суспільної думки

  • 8.4. Господарство України в останній третині XVIII-середині XIX ст.

  • 8.5. Поширення ідей економічного лібералізму в суспільній економічній думці. Розвиток класичної політичної економії

  • Розділ 9. Господарство провідних суспільств європейської цивілізації в умовах монополізації ринкової економіки в останній третині XIX - на початку XX ст. Розвиток економічної думки

  • 9.3. Втрата Великою Британією світового економічного лідерства. Кембриджська школа неокласики

  • 9.4. Перетворення США на провідну індустріальну державу світу. Американська школа неокласики

  • 9.5. Індустріальний розвиток Німеччини. Розвиток історичної школи. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму

  • 9.6. Економічний розвиток Франції

  • Розділ 10 Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (кінець XIX - початок XX ст.)

  • 10.2. Основні напрями економічної думки в Україні. Місце української економічної думки у світовій економічній теорії

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи