Розділ «Частина І. Господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій»

Розділ 2. Природа та еволюція господарства общинного суспільства

2.1. Господарство та господарська діяльність у первіснообщинному суспільстві. Первісні основи цивілізації

Первісне суспільство - це найтриваліший період в історії людства від появи первісного людського стада (близько 2,5 млн років до н. е.) до формування перших держав і цивілізацій (кінець TV-HI тис. до н. е.).

В історико-економічній періодизації первісне суспільство розмежовується так:

o ранньопервісне суспільство (дикунство) - від виникнення людини сучасного типу з натуральним привласнювальним господарством до неолітичної революції;

o неолітична революція як перехідний період від натурального привласнювального господарства до натурального відтворювального господарства;

o пізньопервісне суспільство (варварство) з натуральним відтворювальним господарством.

Згідно з археологічною періодизацією (за матеріалом і технологією виготовлення, виробничим призначенням знарядь праці) історія первісного суспільства хронологічно відповідає матеріальній культурі кам'яного віку: періоду палеоліту, або стародавнього кам'яного віку (приблизно 2,5 млн років тому назад - ХП тис. до н. е.); періоду мезоліту, або середнього кам'яного віку (XII-VIII тис. до н. е.); періоду неоліту, або нового кам'яного віку (VIII-III тис. до н. е.), складовою якого був енеоліт, або мідно-кам'яна доба (IV-Ш тис. до н. е.).

У процесі антропогенезу у ранньому (верхньому) палеоліті людина пройшла шлях від зародження її як біологічного виду до сучасного фізичного типу - "людини розумної", або Homo sapiens (його ще називають кроманьйонцем). Це відбулося близько 40-35 тис. років тому назад. Існує думка стосовно відсунення цієї події до 150- 200 тис. років тому, оскільки Homo sapiens як окремий біологічний вид сформувався та існував паралельно з неандертальцями. Цей етап визначають як найдавнішу фазу людського розвитку.

Соціальну організацію населення характеризував перехід від первісного людського стада до праобщини (біологічно-соціального об'єднання). Людство не знало саморозвитку, лише пристосовувалося до зовнішнього середовища. Зміни природно-кліматичних умов автоматично призводили до кризи соціокультурних систем, що формувалися.

Заняттям населення було колективне загінне полювання на великих стадних звірів, збирання їстівних плодів і коріння, рибальство. Вдосконалювалися кам'яні знаряддя праці: відщепи і сколи, чопери і чопінги (камені або гальки, оббиті з обох боків), нуклеуси (камені, з яких збивали відщепи), різні модифікації рубила, понад 60 типів знарядь на відщепах, у тому числі скребла, скребки, свердла, гостроконечники. В техніці обробки каменю панувала ретуш - вторинна обробка дрібним відколюванням. Використовували кремінь, ріг і кістку, дерев'яний спис і палку-копалку, кінці останніх гартували обпалюванням. Археологи дослідили сліди освоєння вогню, що підтримувався, довгочасні поселення та стоянки-майстерні.

Ранньопервісне суспільство характеризується пануванням натурального привласнювального мисливсько-збиральницько-рибальського типу господарства. Згідно з археологічною періодизацією це доба пізнього палеоліту та раннього мезоліту.

Матеріальна культура пізнього палеоліту (40-36 тис. років тому - XII тис. до н. е.) - це тип примітивно-привласнювального господарства з такими формами, як мисливство, збиральництво і рибальство. Організація господарства передбачала рухливий спосіб життя з постійною зміною місця проживання. Відбувався процес розселення первісної людини по планеті, диференціації форм життєдіяльності та культури. Формувалися виробнича діяльність людини, виробничі функції та трудовий розподіл.

Внаслідок господарського освоєння різних природно-кліматичних зон сформувалися три основних господарсько-культурні типи ранньопервісного суспільства: 1) тропічних збирачів; 2) колективних мисливців відкритих просторів прильодовикової зони (тун-дростепів) Євразії; З) мисливців і збирачів закритих ландшафтів субтропічної та поміркованої зони Середземномор'я і Передньої Азії. Наукою доведено, що перші два типи були тупиковими для визрівання умов відтворювального господарства. На території Середземноморсько-Передньоазійського регіону відбувався господарсько-культурний прогрес, що зумовив умови неолітичної революції. Мисливці та збирачі закритих ландшафтів субтропічної та помірної зон полювали на оленів, косуль, муфлонів, кабанів. Полювання набуло спеціалізованого та переважно індивідуалізованого характеру. Жінки займалися збиральництвом. За археологічними даними вдосконалилася техніка обробки каменю (віджимна ретуш, коли ви-щербинки покривали поверхню виробу). Знаряддя праці диференціюються, кількість їх типів досягла 100. Людина добувала вогонь, будувала зимові та літні типи жител.

Приблизно в XII-X тис. до н. е. у мезоліті відбулися планетарні зміни - перехід від льодовикового періоду (плейстоцену) до сучасних післяльодовикових природно-кліматичних умов (голоцену). Через танення льодовиків і підняття рівня Світового океану змінилися кордони кліматичних поясів і ландшафтних зон берегової лінії. Була порушена екологічна рівновага. Почалася криза існуючих форм життєдіяльності. Людство знаходилося у точці біфуркації.

На території Середземноморсько-Передньоазійського регіону господарсько-культурний тип мисливців і збирачів субтропічної та поміркованої зон з достатнім рівнем індивідуалізації господарського життя став основою формування натурального розвинутого привласнювального господарства мисливців, рибалок і збирачів. Цей тип ранньопервісного суспільства був основою поступу людства, Середземномор'я і Передня Азія - центрами випереджального розвитку. Відбувалося удосконалення знарядь індивідуальної праці. Поширилися мікроліти, з'явилися макроліти. Було приручено собаку. Винайшли лук та стріли, вудки, плетені сіті й тенета. Виник водний транспорт - плоти і човни, видовбані зі стовбурів дерева. З появою знарядь дистанційного використання змінилися форми мисливського господарства. Полювали на нестадних тварин і птахів, що забезпечило постійне добування м'ясної їжі. Зросло значення риболовлі, а також поширилась ловля раків і молюсків. У збиральництві почала розвиватися заготівля продуктів про запас.

У пізньому мезоліті (протонеоліті) екологічні зрушення зумовили розвиток у Середземноморсько-Передньоазійському регіоні двох основних напрямів господарської діяльності: спеціалізованого риболовства та ранніх форм землеробства і тваринництва. На території Близького Сходу через кризу мезолітичного привласнювального господарства (зменшення промислових тварин) відбувся перехід від мисливсько-риболовецько-збиральницької господарської системи до риболовецько-збиральницько-мисливських господарських комплексів із спеціалізованим сітково-човниковим рибальством. Збільшилося значення використання харчових ресурсів водоймищ і спеціалізованого збиральництва, зокрема диких злаків. Населення концентрувалося на берегах річок, озер і морів, що сприяло осілості. Зростали його чисельність і густота. Такий тип господарства сформувався упродовж X-VIII тис. до н. е.

Освоєння європейської території було пов'язане з мисливсько-риболовецько-збиральницькою господарською системою. Стаціонарні поселення суспільств спеціалізованого рибальства виникли приблизно у VІІІ-VІІ тис. до н. е. На територіях, де були сприятливі умови, воно залишалися основою господарського життя упродовж декількох тисячоліть. На територіях із обмеженими харчовими ресурсами водоймищ в умовах зростання кількості населення почалися криза суспільств рибальської спеціалізації та процес переходу до ранніх землеробства і тваринництва, формування землеробсько-тваринницьких суспільств.

Лише криза традиційного привласнювального господарства змушує людей переходити до землеробства і тваринництва. Якщо суспільства привласнювальної економіки живуть за рахунок природи, то суспільства відтворювального господарства вступають у співробітництво з нею. Розвиток ранньоземлеробсько-тваринницьких форм господарювання заклав основи цивілізаційного процесу1.