Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

Теорія реалізації (недоспоживання) ґрунтується на аналізі розподілу сукупного продукту та взаємозв'язку між попитом, споживанням і заощадженням. Т. Мальтус виокремив платоспроможний попит як важливий фактор вирішення проблем реалізації. Він стверджував: у суспільстві, яке складається лише з капіталістів та найманих робітників, неможливо повністю реалізувати сукупний продукт, оскільки робітники внаслідок низької заробітної плати не спроможні купити всю вироблену ними продукцію: отже, попит завжди буде недостатнім для придбання всієї маси товарів. Виникає проблема надлишкових потужностей, які перевищують реальний попит, це призводить до зниження інвестицій, скорочення доходів і можливостей загальних економічних криз, зумовлених недоспоживанням, які є тимчасовими, періодичними.

У теорії "третіх осіб" Т. Мальтус стверджував, що проблема реалізації та загальних економічних криз за умов капіталізму може бути вирішена за рахунок невиробничого споживання так званих "третіх осіб", до яких відносив державних службовців, землевласників, священиків, військових. Ці соціальні верстви населення не виробляють продукт, але отримують доходи і створюють додатковий попит на вироблені у суспільстві товари та послуги, тим самим роблять можливою реалізацію прибутку капіталістів. Збільшення попиту забезпечують також більш рівномірний розподіл доходів серед членів суспільства, розвиток торгівлі, зокрема зовнішньої, що розширює ринки збуту і створює можливість для отримання продуктів за низькою ціною. На думку вченого, повна реалізація можлива як рівність пропозиції вироблених продуктів і попиту, вираженого у доходах усіх членів суспільства.

Завершення класичної політичної економії. Дж.С. Мілль (1806-1873) - відомий англійський економіст, філософ і соціолог, політичний діяч, вчений, послідовник багатьох ідей Д. Рікардо, завершувач класичної політичної економії.

Основні економічні ідеї виклав у працях "Про предмет політичної економії та про її метод" (1836), "Про деякі нерозв'язані питання політичної економії" (1844), "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії" (1848), остання була основним підручником з економіки в європейських університетах.

Своє завдання науковця Дж.С. Мілль вбачав у систематизації досягнень класичної політичної економії в контексті рікардіанської традиції та адаптації її висновків до нових умов економічного життя, загальнофілософських і суспільно-політичних течій, виробленні рекомендацій щодо шляхів соціально-економічного розвитку європейських країн, створенні теоретичної бази програми соціальних реформ, з якими пов'язував перспективи подальшого розвитку капіталізму.

"Основи політичної економії" складаються із "Попередніх зауважень" автора та п'яти книг. У перших трьох книгах ("Виробництво", "Розподіл", "Обмін") дається чіткий і систематизований виклад основних принципів класичної політичної економії, аналіз факторів економічного зростання, міжнародної економіки тощо. У четвертій книзі "Вплив суспільного прогресу на виробництво і розподіл" досліджуються передумови та обмеження економічного зростання, у п'ятій книзі "Вплив уряду" - роль держави у ринковій економіці.

Предметом політичної економії Дж.С. Мілль визначав дослідження багатства, його сутності, законів виробництва і розподілу шляхом аналізу поведінки людини в економіці та її здатності оцінювати ефективність різних засобів для досягнення багатства як основної своєї цілі.

Методологічною основою досліджень Дж.С. Мілля є такі базові засади:

o теоретико-методологічні положення класичної політичної економії;

o розмежування законів виробництва і законів розподілу. Закони виробництва незмінні, як і закони природничих наук, у них немає нічого, що б залежало від волі людини. Законами розподілу керує "людська інтуїція", їх створюють думки і бажання правлячої частини суспільства, вони відмінні в різні століття і в різних країнах. Дж.С. Мілль висловив ідею можливості реформування відносин розподілу на основі приватної власності;

o аналіз політичної економії як системи. Визнання абстрактного характеру політичної економії як науки, обмеження її предмета позитивною стороною, застосування нормативної сторони з відповідними застереженнями. Виокремлення власне "науки" як зібрання істин і "мистецтва ведення справ", яке вчений розглядав як сукупність правил, керівних вказівок для практичної діяльності. Він вважав, що головним завданням науки є боротьба за суспільне благо як суму індивідуальних благ;

o використання ідей І, Бентама та філософії позитивізму, одним із засновників якої Дж.С Мілль був. Особливістю позитивізму була відмова від пошуку першопричини та причинно-наслідкового методу дослідження, використання функціонального підходу як взаємозв'язку між реальними явищами та системного підходу. Обґрунтування органічного поєднання дедуктивного й індуктивного методів на основі узагальнення історичного та фактологічного матеріалу. Вчений заперечував універсальний прикладний характер наукових висновків;

o використання для дослідження економіки понять "статика" і "динаміка", запозичених у філософа О. Конта. Дж.С. Мілль зазначав, що економісти вивчали закони "суспільства стаціонарного і незмінного", але прийшов час додати "динаміку політичної економії до її статики". Щоправда, як стверджує М. Блауг, "у Мілля "динаміка" означає аналіз історичних змін, а "статика", напевно, те, що ми тепер називаємо порівняльним статичним аналізом"1;

o використання теоретичних положень соціальної філософії, розгляд економічних проблем з позицій суспільно-соціального підходу (ідея соціальної еволюції);

o формування практичних рекомендацій у галузі соціальної політики, визнання неспроможності ринкового механізму вирішити соціально-економічні проблеми та необхідності активного втручання держави.

Зміст економічного вчення Дж.С. Мілля.

Досліджуючи закони виробництва, розподілу та обміну багатства як предмета політичної економії та мету людської діяльності, Дж.С. Мілль визначив багатство як сукупність спожив них вартостей, створених працею. Багатство - це речі, які мають мінову вартість, купуються і продаються на ринку для задоволення людських потреб. Річ, за яку нічого не можна отримати взамін, якою б корисною чи необхідною вона не була, не є багатством. Наприклад, повітря, хоча і є абсолютною необхідністю для людини, на ринку ніякої ціни немає, тому що його можна отримати практично задарма.

Дж.С. Мілль розглядав три елементи виробництва: працю, капітал, природні сили. Під капіталом розумів усі зовнішні матеріальні елементи виробництва, природні сили - це зовнішні матеріальні умови виробництва, які не є продуктами праці. Як і А. Сміт, трактував продуктивну працю як діяльність, що забезпечує створення багатства, матеріальних благ. Але, на відміну від нього, вважав продуктивною також працю, спрямовану на охорону власності, розвиток професійних, фізичних і духовних здібностей людей. На думку вченого, непродуктивною є праця, яка не виробляє матеріального багатства і продукти якої не можуть нагромаджуватися.

Теорію вартості Дж.С. Мілль вважав завершеною і узагальнив її основні положення: поняття "вартість" е відносним, вартість не може одночасно зростати для всіх товарів, ринкова величина вартості товару визначається співвідношенням попиту і пропозиції, в середньому товари обмінюються за природною вартістю, яка визначається рідкісністю товару, а також пропорційно до витрат на їх виробництво. Разом з тим, як А. Сміт, виключав із величини витрат товарів вартість основного капіталу, зводячи всі витрати до величини заробітної плати і прибутку на капітал. Зазначав, що у випадку зміни вартості першорядне значення має кількість праці, затраченої на виробництво товару.

У теорії капіталу вчений розглядав матеріально-речовий зміст капіталу. Визначав капітал як "раніше нагромаджений запас продуктів минулої праці", продукт заощадження і утримання від теперішнього споживання заради майбутньої корисності. Стверджував, що капіталотворення як основа інвестицій визначає виробничу діяльність і масштаби зайнятості, може обмежити безробіття, однак лише за умови, що не буде "непродуктивних витрат багатих". Учений поділяв капітал на основний і оборотний. Вважав, що зростання капіталу викликає розширення виробництва, межею багатства є нестача виробників і виробничих потужностей (пропозиції), а не споживачів (попиту).