Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

o дослідження закономірностей ціноутворення. У теорії "утримання" вчений зводив витрати на виробництво до грошового вираження, що робило їх порівнянними. Витрати виробництва розглядав лише як "регулятор" цін, остаточна їх величина залежить від ринкового попиту та пропозиції;

o вперше в економічній науці розмежування капіталу-власності та капіталу-функції, обґрунтування двох видів доходів капіталіста: підприємницького (плата за працю, підприємницькі здібності) і процента як плати за капітал (оскільки капіталіст утримався від негайного споживання грошей);

o теорія "останньої години", згідно з якою для отримання прибутку як величини, що перевищує витрати виробництва, тривалість робочого часу має бути визначеною і незмінною. У Великій Британії робочий час становив 11,5 год, на думку Н. Сеніора, за перші 10,5 год відшкодовувалася вартість авансованого капіталу і лише в останню годину створювався прибуток. Отже, скорочення робочого дня до 10 год, за що велась посилена агітація в країні, мало б своїм результатом повне зникнення прибутку, а з ним і стимулів у підприємців до розвитку господарської діяльності. Теорію "останньої години" критикували, а згодом автор визнав її помилковою. Пізніше Н. Сеніор зрозумів, що пропорції між заробітною платою та прибутком можуть змінюватись внаслідок не тільки скорочення робочого дня, але й зростання продуктивності праці;

o критика теорії народонаселення Т. Мальтуса. На думку Н. Сеніора, прагнення людини до збереження та поліпшення добробуту є таким само потужним спонукальним мотивом, як і прагнення до продовження роду. Зростання життєвого рівня населення може стати автоматичним обмежувачем збільшення його чисельності.

7.2.2. Економічний розвиток Франції. Особливості аналізу ринкового господарства у працях Ж.Б. Сея, К.Ф. Бастіа, С. Сісмонді

Промисловий переворот у Франції почався у першому десятилітті та завершився у кінці 60-х років XIX ст. В історії промислового перевороту визначають три періоди: перша третина XIX ст. - початок промислового перевороту; 1830-ті-1840-ві роки - розгортання промислового перевороту; 1850-1870-ті роки - завершальний етап.

Велика французька буржуазна революція 1879- 1794рр. радикально розв'язала суперечності французької економіки, пришвидшила формування підприємницької ринкової економіки. Так, в аграрній сфері було скасовано без викупу феодальні права та податкові привілеї дворян, особисті феодальні повинності селян, які стали власниками земельних наділів; оголошено обов'язковим розподіл земель громади за вимогою третини її членів, незалежно від віку і статі; проведено секуляризацію церковного майна з вільним продажем землі; дозволено конфіскацію та продаж землі емігрантів, селяни отримали пільгові права на її купівлю або безтермінове володіння. У промисловості скасовано цеховий лад і регламентацію виробництва, урядові заходи стимулювали розвиток солеварної та військової промисловості. Декларувалася свобода торгівлі, скасовано внутрішні митниці та обмеження, запроваджено протекціоністський митний тариф і метричну систему мір (метр, кілограм). Уведено єдину систему оподаткування. Гарантувалися демократичні права громадян.

У сфері розподілу було встановлено максимум заробітної плати, фіксовані ціни на сільськогосподарські та промислові товари, введено карткову систему на продукти харчування, заборонялася торгівля ними. Проводилася політика збільшення податків і примусового займу, реквізицій хліба і фуражу. Єдиним платіжним засобом стали асигнації. Заборонялися робітничі організації та страйки. Ці соціально-економічні реформи викликали незадоволення народних мас.

Рівень мануфактуризацій промисловості на початок XIX ст. залишався незначним. Переважало дрібнотоварне кустарне та ремісниче виробництво. Було знищено цехову систему. Винахідництво і темпи впровадження технічних досягнень відставали від англійських. Проте бажання подолати англійську конкуренцію стимулювало науково-технічний прогрес. У 1850-1860-х роках підприємці отримали урядові кредити для розвитку важкої промисловості, у тому числі спеціальні позики для технічного переозброєння виробництва.

У сільському господарстві кількісно переважало дрібне натурально-споживче господарство, що обмежувало розвиток внутрішнього ринку. Одночасно процеси капіталізації розорювали селянство, яке ставало основою ринку робочої сили. Розвиток підприємницького господарства забезпечував попит на вітчизняні промислові товари. Процес первісного нагромадження капіталу відбувався повільно.

Економічна політика у роки Директорії та імперії Наполеона (1804-1814) сприяла зростанню промисловості: розвивалися галузі, що працювали на війну; за рахунок успішних загарбницьких війн нагромаджувалися значні кошти; забезпечувався широкий зовнішній ринок для французьких товарів шляхом нав'язування захопленим європейським країнам примусового безмитного експорту та вигідних для французької промисловості торговельних договорів. У 1810 р. створено Раду в справах фабрик і мануфактур, у 1811 р. - Міністерство мануфактур і торгівлі. Континентальна блокада (1806 р.) спричинила закриття французького та європейського ринків для англійських товарів, що сприяло розвиткові у Франції тих галузей, які використовували місцеву сировину (сукняної, лляної, полотняної, швейної, взуттєвої, металообробної). Разом з тим, криза охопила галузі, що працювали на колоніальній сировині (бавовняну, цукрову) або експортували продукцію. Ввіз англійської техніки також було заборонено.

Політика уряду Реставрації 1815-1830 рр. посилила позиції дворянства, відтісняючи промисловців.

У період Липневої монархії 1830-1848 рр. та Другої імперії 1852-1871 рр. економічну політику визначала фінансово-промислова аристократія. Були встановлені високі ввізні мита на вугілля, метал, вовну, худобу, що призвело до підвищення цін на металургійну продукцію. Найшвидшими темпами розвивався не промисловий, а банківсько-лихварський капітал.

Почався в текстильній промисловості. У 1790 р. нараховувалося 89 прядильних машин, у 1848 р. для виробництва ситцю було задіяно 116 тис. верстатів з 3,5 млн веретен, для виробництва шовку - 90 тис. У 1860-х роках понад половину прядильних веретен приводили в рух парові машини або автоматичні прилади. Обсяги сукняної промисловості за перше десятиліття XIX ст. зросли в 5 разів, використання бавовни у 1815-1830 рр. - у З рази, за 1830-1860-ті роки - у 2,1 разу.

Важка промисловість характеризувалася видобутком бурого та кам'яного вугілля, розвитком металургії з технологією пудлінгування та бесемерівською. У 1850-1860-х роках темпи розвитку важкої промисловості випереджали легку. Проте в кількісному вираженні показники були незначними, меншими порівняно з англійськими у 8,8 разу.

У першій третині XIX ст. промисловість працювала на дешевих гідравлічних двигунах. Використання парових двигунів зросло у 1830-1840 х роках, стало масовим у 1850-1860-х роках. У 1820 р. парових двигунів було 39, із них 27 у текстильній промисловості, у 1865 р. - 27,8 тис. У1841 р. у промисловості з'явився перший паровий молот.

Будівництво залізниць почалося у 1830-х роках. їх протяжність на початок 1848 р. досягла 15,3 тис. км, на 1865 р. - 17,4.

У 1820-1860-х роках сформувалося французьке машинобудування, що виробляло рейки, потяги, вагони, верстати тощо.

На початок 1870-х років економіка Франції мала аграрно-промисловий характер. У структурі національного доходу частка промислової продукції становила 42,5 % порівняно з 25 % наприкінці ХУЛІ ст. Однак загальний обсяг промислової продукції за вартістю впродовж 1812-1870-х років зріс у шість разів з 2 до 12 млрд франків, вартість сільськогосподарської продукції оцінювалася в 7,5 млрд фр. У 1866 р. у Франції нараховувалося 1 млн підприємців і 3 млн найманих працівників.

Переважало виробництво продукції галузей легкої і харчової промисловості. Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської.