Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

o податки - це зло, оскільки вони знищують стимули до розвитку виробництва, тому необхідно їх зменшувати.

Полягав у завершенні формування класичної політичної економії, яка створила цілісну картину функціонування ринкової економіки на засадах саморегулювання. Д. Рікардо серед видатних економістів світу займає друге місце після А. Сміта. Від нього бере початок рікардіанська школа в політекономії. Його учнями були Дж. Мак-Куллох, Дж.С. Мілль, Н. Сеніор, які систематизували, популяризували і продовжували розробляти окремі положення його вчення. К. Маркс використав вчення Д. Рікардо як базову основу власних теорій вартості, додаткової вартості, середнього прибутку тощо. Абстрактний метод вченого використовували представники математичної школи. Одночасно теорію Д. Рікардо критикували С. Сісмонді. Ш. Прудон, Ф. Ліст, соціалісти.

(1766-1834) - священика, професора і завідувача кафедри сучасної історії та економії в коледжі Ост-Індської компанії, представника англійської класичної політичної економії.

Основні ідеї Т. Мальтуса найшли відображення у працях "Дослідження про закон народонаселення" (1798), "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815), "Основи політичної економії, розглянуті з погляду їх практичного застосування" (1820), "Міра цінності" (1823). Вчений працював над теоріями трудової вартості, заробітної плати, ренти, нагромадження, реалізації суспільного продукту (недоспоживання), "третіх осіб". Однак в історію економічної думки він увійшов насамперед як автор теорії народонаселення, концепції мальтузіанства.

У дослідженнях Т. Мальтуса визначення предмета і методу відповідало основним принципам політичної економії.

Основною ідеєю теорії народонаселення е залежність добробуту суспільства від чисельності та темпів приросту населення. Ця ідея зводить причину бідності до простого співвідношення темпу приросту населення із темпом приросту життєвих благ, які характеризують прожитковий мінімум. Т. Мальтус сформулював закон народонаселення: за сприятливих обставин (якщо не буде воєн, хвороб, бідності) зростання населення відбувається у геометричній прогресії, тоді як засобів існування - в арифметичній, внаслідок перенаселення бідність може стати неминучою долею всього людства. Пропозиція предметів споживання буде нижчою від рівня, необхідного для життя населення.

Вчений стверджував, що згідно з біологічним законом розмноження збільшення засобів існування сприяє розмноженню живих істот, і навпаки, зменшення засобів існування стримує його. З погляду цього закону надлишок населення об'єктивно приречений на злидні, голод і вимирання. Рівноважний стан суспільства забезпечується достатнім обсягом продовольства для споживання відповідною кількістю населення; у разі порушення цієї рівноваги втручаються регулятивні сили природи (хвороби, війни тощо), які повертають суспільство до рівноважного стану. Знаючи про катастрофічні наслідки природного регулювання (злигодні, голод тощо), суспільство може й повинне втручатись і регулювати процес зростання народонаселення.

Т. Мальтус дослідив тенденцію спадної віддачі ресурсів, доводив, що додаткові вкладення праці й капіталу в обробіток землі за певною межею не супроводжуються відповідним зростанням кількості сільськогосподарської продукції, їх ефективність навпаки знижується. Отже, земля не зможе прогодувати зростаюче населення планети. Цей висновок надалі був розвинений економістами в законах спадної родючості ґрунтів і спадної віддачі ресурсів. Суть останнього полягає в тому, що в умовах обмеженості можливостей кожен додатковий приріст одного з виробничих ресурсів (капіталу, праці, землі) за незмінної кількості інших з певного моменту призводить до зменшення приросту виробленого продукту. Це відбувається і тоді, коли приріст усіх ресурсів відбувається непропорційно. Зменшення приросту продукту пов'язується з тим, що зростання обсягу кожного з виробничих ресурсів поєднується з фіксованим обсягом інших.

За розрахунками Т. Мальтуса, якщо населення буде зростати кожні 25 років у 2 рази (в геометричній прогресії 1, 2,4,8,16,32, 64, 128, 256...), а виробництво продовольства - в арифметичній прогресії (1, 2,3,4, 5,6, 7, 8, 9...), то через два століття кількість населення буде співвідноситись із засобами існування як 256 до 9, через три століття - 4096 до 13, надалі його зростання буде безмежним і незліченним.

На думку Т. Мальтуса, проблема вирішується шляхом "морального приборкання" (свідомого утримування від шлюбів незаможних, відмови бідного населення від народжування дітей) та наявності перешкод, які скорочують населення (виснажлива праця, голод, злиденність, хвороби, стихійні лиха, епідемії, війни тощо).

Теорію народонаселення Т. Мальтуса одні економісти критикують як цинічну, людиноненависницьку та недостатньо коректну, інші продовжують розвивати. Критики (в основному, це марксисти) вважають, що теорія Т. Мальтуса сфальсифікована: геометрична прогресія виводиться зі статистичних даних зростання населення у США в XVI-XVIII ст., ігнорує той факт, що зростання відбувалося насамперед за рахунок імміграції з Європи, а не народжуваності; арифметична прогресія зорієнтована виключно на екстенсивні можливості у зростанні виробництва предметів споживання і не враховує досягнення науково-технічного прогресу в сільському господарстві.

Вчення Т. Мальтуса отримало назву мальтузіанство, його сучасних прихильників називають неомальтузіанцями. Вони стверджують, що найбільший приріст населення відбувається в тих країнах, де не можуть забезпечити всім потрібним нове покоління, тому зменшення народжуваності є головним завданням державної політики зайнятості, способом саморегуляції. Наприклад, у Китаї та Індії є національні програми планування родини.

У теорії вартості Т. Мальтус спирався на ідею А. Сміта щодо визначення вартості працею, яка купується та ототожнюється з працею, витраченою на виробництво товарів. До витрат відносив живу та уречевлену працю, прибуток на авансований капітал. Ідея, за якою величина вартості товару визначається витратами його виробництва, лягла в основу теорії витрат виробництва.

У теорії розподілу доходів вчений розглядав прибуток як результат продуктивної здатності авансованого капіталу, складову частину ціни. Для визначення величини прибутку потрібно із вартості (ціни) товару відрахувати витрати, здійснені у процесі виробництва на працю і капітал. Живу працю найманих робітників вчений трактував як джерело лише однієї частини вартості товару, що відповідає заробітній платі.

Заробітну плату він аналізував як важливий економічний чинник обмеження приросту населення. "Залізний закон заробітної плати", розроблений Т. Мальтусом, стверджує, що стабільна рівновага населення у суспільстві підтримується природним рівнем фонду оплати праці, який забезпечує робітникам фізично необхідний мінімум засобів існування. Необхідність постійного збереження низького рівня заробітної плати в суспільстві, на думку вченого, пов'язана з обмеженням приросту населення та дією закону спадної родючості ґрунтів. Т. Мальтус зазначав, що природний рівень заробітної плати:

o може забезпечити найоптимальнішу пропорцію між зростанням населення і збільшенням виробництва предметів споживання. Зростання попиту на працю приведе до збільшення заробітної плати до величини, яка перевищує прожитковий мінімум. Створення умов, сприятливих для зростання чисельності населення, у свою чергу приведе до збільшення пропозиції праці. Результатом цього стане зменшення заробітної плати й обмеження зростання населення в наступному періоді;

o суттєво відрізняється у різних країнах. При цьому в країнах, де найменший фізично необхідний мінімум засобів існування, - найгірші умови життя. Для прикладу були взяті Англія, де основу харчування робітників становила пшениця, і Ірландія, де основним продуктом харчування була картопля. З огляду на те, що ринкова ціна пшениці вища від ринкової ціни картоплі, заробітна плата англійського робітника була вищою, ніж ірландського. Результатом цього, вважав вчений, є "ірландські халупи та лахміття";

o визначається реальною зарплатою, яка залежить від ціни засобів існування, тобто саме такою кількістю необхідних засобів існування, яку робітник може придбати на свою номінальну заробітну плату;

o не допускає зрівняльності у доходах. Рівність не створює достатньо сильного мотиву до праці та не сприяє перемозі над природними лінощами. Неминучою є бідність, до якої дуже швидко приведе будь-яка система рівності.

Досліджуючи ренту з погляду збільшення продуктивності сільськогосподарської праці в умовах обмеженості природних ресурсів, Т. Мальтус зробив висновок, що перехід до обробітку гірших ґрунтів внаслідок збільшення чисельності населення став причиною виникнення додаткового доходу власників більш родючих земельних угідь (диференціальної ренти І). Розглядаючи проблему ефективності використання капіталів у землеробстві, Т. Мальтус обґрунтував існування додаткового доходу власників капіталу, який вкладається в інтенсифікацію виробництва (диференціальної ренти II).