Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

Для методології дослідження економічних процесів і явищ Д. Рікардо характерні:

o механістичний матеріалізм як філософська основа, визнання економічного розвитку об'єктивним і закономірним процесом;

o послідовне і неухильне дотримання теорії вартості, визнання праці основним джерелом багатства;

o ідея особистого інтересу як головної рушійної сили розвитку суспільства;

o доктрина природного права як наукової істини, концепції економічного лібералізму, вільної конкуренції та невтручання держави в економічне життя;

o визнання капіталізму вічним, єдиним і природним суспільним ладом;

o захист політики фритредерства;

o високий рівень абстракції, поєднання абстрактного методу з кількісним аналізом для визначення кількісних характеристик економічних явищ. Використання діалектичного методу: розгляд економічних процесів і явищ у різноманітності їх форм і суперечностей.

Проблеми ринкової економіки та вільного підприємництва вчений досліджував у трудовій теорії вартості, теорії капіталу та грошей, теорії розподілу доходів, теорії відносних (порівняльних) переваг у міжнародній торгівлі.

Трудова теорія вартості є відправним моментом у вченні Д. Рікардо. На противагу А. Сміту, вчений заперечував оцінку вартості як результат поєднання зарплати, прибутку та ренти. Він обґрунтував монічне (однофакторне) визначення вартості товару: вона залежить від кількості праці, необхідної для його виробництва, і не може визначатися винагородою за цю працю. Вартість первинна відносно форм розподілу і не може визначатися доходами. Визначення вартості за робочим часом є абсолютним, загальним законом, а "співвідношення між кількістю необхідної праці при придбанні різних товарів - єдиний засіб, який може озброїти людей правилом обміну цих товарів"1. Одночасно Д. Рікардо пропонував вартість, яку визначають витрати праці, називати "абсолютною", а вартість, яка визначається отриманими в обмін товарами, - "відносною".

Вчений сформулював положення про те, що вартість товару прямо пропорційна кількості праці, витраченої на його виготовлення й обернено пропорційна продуктивності цієї праці. Він дійшов висновку, що вартість товару регулюється не фактично затраченою працею окремого виробника, а працею, суспільно необхідною для виробництва товару за найгірших умов (максимальних витрат праці). Отже, вчений започаткував питання про розмежування праці на індивідуальну і суспільно необхідну.

Д. Рікардо розмежовував споживну (корисність) і мінову (цінність ) вартість товару, зазначаючи, що корисність є основою мінової вартості, але не може бути її мірилом. Вартість (цінність) визначає легкість чи складність виробництва. Кількість доступних споживних вартостей, що перебувають у розпорядженні людей, визначає багатство. Воно збільшується зі зростанням кількості споживних вартостей, з розвитком виробництва та підвищенням продуктивності праці.

Д. Рікардо визначив поняття "ціна" як мінову вартість, виражену в грошовій формі. Аналізуючи зв'язок між природною і ринковою ціною, обґрунтував фактори, які впливають на ціну: попит, пропозиція, величина вартості товару, витрати виробництва, прибуток. Стверджував, що за умов конкуренції ринкова ціна, коливаючись навколо природної ціни під впливом попиту і пропозиції, забезпечує переливання капіталу та повернення ринкових цін до природних. На основі цього пояснював роль ринку в розподілі капіталу між галузями народного господарства у точно визначеній пропорції. Стверджував, що на рівень цін товарів поряд із затраченою живою працею впливає праця уречевлена у засобах виробництва. Наголошував на прямій залежності зниження рівня мінової вартості товарів від збільшення використання на їх виробництво основного капіталу.

У теорії розподілу доходів Д. Рікардо виходив з пріоритетності проблем розподілу в економічній теорії. Досліджував механізм роз поділу доходу нації між трьома класами суспільства (власниками землі, власниками грошей або капіталу і власниками робочої сили або найманими робітниками) з метою виявлення частки доходу кожного із них (земельної ренти, прибутку і заробітної плати) або пропорцій поділу національного продукту. На відміну від А. Сміта, вчений доводив: якщо вартість створюється лише працею, то зарплата і прибуток є двома частинами однієї величини і змінюються обернено пропорційно. Рента є різницею між загальною вартістю і сумою зарплати і прибутку, отже, також може змінюватися за рахунок інших доходів.

Визначаючи заробітну плату як дохід робітника, плату за працю, Д. Рікардо:

o аналізував природну і ринкову ціну праці. Природну ціну визначав як суму життєвих засобів, необхідних для існування робітника та членів його родини, ринкову ціну - як суму грошей, що дійсно сплачується під впливом попиту і пропозиції. Номінальна зарила та є грошовим вираженням ціни праці, реальна зарплата - її натуральним вираженням;

o вважав, що динаміка величини заробітної плати має регулюватися виключно "природним законом", а не державою. Рівень заробітної плати має дорівнювати фізичному прожитковому мінімуму. Перевищення ринковою ціною праці величини природної ціни (фізіологічного прожиткового мінімуму) може призвести до швидкого збільшення кількості населення і як наслідок - до погіршення умов життя;

o зробив висновок, що із розвитком капіталізму заробітна плата має тенденцію до зменшення, а становище робітників - до погіршення.

Прибуток Д. Рікардо вважав основною формою доходу, розглядав його, по-перше, як частину (або надлишок) вартості, що залишається після відрахування заробітної плати, по-друге - як дохід підприємця із вкладеного у виробництво капіталу. На основі аналізу прибутку Д. Рікардо зробив такі висновки:

o робітник своєю працею створює більшу вартість, ніж отримує;