Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

У теорії розподілу Дж.С. Мілль обґрунтовував основні принципи розподілу, проаналізував форми доходу: заробітну плату, прибуток, процент, ренту.

Вчений дотримувався поглядів Д. Рікардо і Т. Мальтуса щодо сутності заробітної плати як плати за працю і вважав, що її величина залежить від попиту та пропозиції. Повторив висновок про неминучість оплати праці працівників на мінімальному рівні (доктрина "робочого фонду" Джеймса Мілля, батька Дж.С. Мілля, за якою ні класова боротьба, ні профспілки не можуть сприяти підвищенню заробітної плати). Пізніше Дж.С. Мілль відмовився від цього твердження, визнав роль профспілок у запобіганні обмеження заробітної плати. Вчений, як і Д. Рікардо, не ототожнював поняття "мінімум заробітної плати" і "фізіологічний мінімум", пояснюючи, що перше кількісно перевищує друге. Дотримувався поглядів Т. Мальтуса у теорії народонаселення, що єдиним засобом забезпечення повної зайнятості та високого рівня заробітної плати працівників є добровільне обмеження народжуваності, емансипація жінок тощо.

Прибуток на капітал аналізував як винагороду підприємця за утримання від споживання, відшкодування за ризик, винагороду за працю і мистецтво, необхідні для здійснення контролю над виробництвом.

Земельну ренту, як і Д. Рікардо, визначав як "компенсацію, що платиться за користування землею". Вважав земельну ренту аномальним явищем, незаробленим наддоходом землевласників, який виникає в процесі ціноутворення у сільському господарстві, в результаті перерозподілу прибутків і заробітної плати. На основі цього зробив висновок про необхідність вилучення земельної ренти на користь суспільства. Запропонував обкладати доходи землевласників спеціальним податком.

У теорії обміну Дж.С. Мілль розглядає мінову вартість, ціну і принципи ціноутворення, гроші, кредит. Ринкову вартість товару аналізував через функціональний взаємозв'язок між ціною, попитом і пропозицією, досліджував питання еластичності попиту.

Гроші вчений трактував як специфічний товар, стверджував, що їхня вартість, як і інших товарів, "визначається тимчасово попитом і пропозицією, а постійно і в середньому - витратами виробництва". Він був прихильником кількісної теорії грошей. На думку Дж.С. Мілля, за інших незмінних умов, вартість грошей змінюється обернено пропорційно кількості грошей: будь-яке зменшення кількості грошей збільшує їх вартість в однаковій пропорції. Зазначав позитивний вплив інфляції на економічне зростання.

Кредит, на думку Дж.С. Мілля, є засобом кращого використання виробничих можливостей країни, норма позикового процента має дорівнювати нормі прибутку на капітал. Завданням центральних банків є захист резервів від відпливу грошей за кордон, для чого потрібно підвищувати облікову ставку.

Дж.С. Мілль основними факторами економічного зростання вважав технічний прогрес, зниження витрат за рахунок концентрації виробництва, розширення господарських зв'язків, зростання міграції праці та капіталу, розвиток торгівлі та транспорту, вдосконалення системи розподілу та зростання добробуту, політичні фактори. Аналізуючи значення капіталу для зростання економіки, досліджував закон тенденції норми прибутку до зниження. Розглядаючи норму прибутку як важливий чинник динамічних змін, вчений не погоджувався з поглядами А. Сміта, що вона знижується внаслідок конкуренції капіталів. Падіння норми прибутку він натомість пов'язував із наближенням величини капіталу до тієї межі, коли стає неможливим прибуткове використання капіталу на певній обмеженій території, а також із зменшенням ризику в разі продуктивного використання капіталу і збільшення передбачливості. Як і Д. Рікардо, Дж.С. Мілль вважав, що зниження норми прибутку можна уповільнити шляхом вивезення капіталів за кордон, пришвидшення технічного прогресу тощо.

Дж.С. Мілль одним із перших оголосив про існування економічного циклу. Він дотримувався тези Ж.Б. Сея щодо можливості безкризового розвитку ринкової економіки. Одночасно причиною торговельної кризи вважав загальне надвиробництво, що виникає внаслідок надлишку спекулятивних закупівель. Безпосередньою причиною торговельної кризи є скорочення кредиту, а засобом подолання - не зменшення пропозиції, а відновлення довіри.

Проаналізувавши економічну роль держави, Дж.С. Мілль засуджував політику протекціонізму, а також надмірного, необґрунтованого втручання держави в економічні процеси. Разом з тим, учений був переконаний, що система вільної конкуренції не завжди може забезпечити розв'язання всіх економічних проблем, оскільки є такі сфери господарської діяльності, що не гарантують індивіду отримання достатнього прибутку. Тому в деяких випадках втручання держави є бажаним. На думку вченого, держава має взяти на себе витрати зі створення інфраструктури, розвитку науки і системи соціального забезпечення, залишити за собою такі обов'язки, як законодавче регулювання відносин власності, здійснення судочинства, стягування податків тощо.

Дж.С. Мілль обґрунтовував потребу вдосконалення суспільного устрою. Вважав, що найкращим станом людства було б таке, коли ніхто не бідний, ніхто не прагне стати багатшим, і немає ніяких причин для побоювання бути відкинутим назад внаслідок зусиль інших проштовхнутися вперед. Вчений відмежовувався від соціалістів, які виступали проти приватної власності, визнавав необхідним вдосконалення розподілу. Він розробив власні рекомендації соціального реформування суспільства:

o ліквідація найманої праці на засадах удосконалення системи (інституту) приватної власності шляхом створення кооперативно-виробничих асоціацій. Це дало б можливість подолати суперечності між власниками капіталів і найманими робітниками і замінити їх відносинами партнерства. Умови рівності та колективного володіння капіталом і здійснення робіт сприяли б швидкому зростанню продуктивності праці;

o соціалізація земельної ренти через земельний податок;

o обмеження майнової нерівності шляхом обмеження прав успадкування.

Отже, Дж.С. Мілль започаткував реформістський напрям у політичній економії, створив програму соціальних реформ.

(1790-1864) - відомого англійського економіста, представника класичної політичної економії викладені у працях: "Нариси з політичної економії" (1836), "Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості" (1837), "Політична економія" (1850) тощо. Я. Сеніора вважають одним з найвідоміших критиків економічної системи Д. Рікардо, фундатором "чистої політичної економії'9.

Для економічного вчення Н. Сеніора характерні:

o визнання політичної економії "чистою" наукою, яка вивчає природу виробництва та розподіл багатства. Політична економія ґрунтується на чотирьох основних принципах: індивідуалізмі, зростанні населення, зростанні продуктивності промисловості, спадній дохідності сільського господарства;

o аналіз витрат виробництва на основі суб'єктивно-психологічної теорії "утримання" (заощадження), згідно з якою вартість витрат виробництва визначають не лише праця і капітал, але й поведінка суб'єкта господарювання. Власники найманої праці та капіталу свідомо себе обмежують на користь певних інтересів. Працю найманого робітника вчений розглядав як втрату власного дозвілля, спокою і здоров'я, капітал - як жертву капіталіста, який відмовляє собі у радощах споживання, перетворює частину свого особистого доходу на засоби виробництва. Заощадження саме по собі не створює багатства, але дає можливість отримати винагороду. Винагородою "жертв" робітника виступає заробітна плата, а винагородою капіталіста - прибуток;

o спроба аналізу корисності та обсягу пропозиції. Вчений вважав, що на витрати виробництва безпосередньо впливають рідкісність та корисність блага;