Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

Ж.Б. Сей продовжив розвиток суб'єктивної теорії вартості, започаткованої вченими Ф. Галіані та А. Тюрго. Стверджував, що виробництво створює споживну вартість (природну корисність товару взагалі), яка у свою чергу надає предметам цінність. Наголошував, що корисність є "першоосновою цінності". Мірилом цінності вважав ціну.

Вчений обґрунтував теорію трьох факторів виробництва, згідно з якою три основні фактори виробництва - праця, капітал і земля - створюють кожен свою частку цінності продукту та визначають доходи власників цих факторів: заробітну плату найманих робітників (носіїв праці), прибуток капіталістів, ренту землевласників. Ця теорія ґрунтується на ідеї про визначальну роль корисності у формуванні цінності та є складовою теорії доходів (розподілу). Він стверджував, що дохід робітників обмежується заробітною платою, рівень якої визначається необхідним для підтримки життя. Суспільству вигідна низька заробітна плата, яка за умов конкуренції знижує ціну продукту. Бідність є результатом надлишку населення порівняно із засобами його існування. Прибуток, на думку Ж.Б. Сея, складається з процента на капітал, що акумулюється за допомогою часу, виробництва та ощадливості, й підприємницького доходу як винагороди за організаційну висококваліфіковану працю, новаторство і ризик. Він зробив висновок, що в умовах вільної конкуренції власники факторів виробництва (класи) отримують кожен лише свою частку вартості, отже, між ними є гармонія економічних інтересів, вони взаємодіють і взаємодоповнюють один одного у процесі виробництва. Ж.Б. Сей започаткував аналіз категорії" людський капітал", наголошуючи, що здібності людини можна розглядати як капітал, а кошти, витрачені на фахове зростання, є продуктивними.

Теорія трьох факторів виробництва є основою факторного аналізу і методу виробничої функції, які широко використовуються у сучасних економічних дослідженнях.

Ж.Б. Сей аналізував виробництво як натуральний процес впливу людини на природу, в результаті якого створюється багатство. Вперше визначив провідну роль машинного виробництва та технічного прогресу в створенні багатства нації. На його думку, за допомогою машин відбувається зменшення витрат праці та збільшення обсягів виробництва корисних речей. Машина витісняє робітників, а згодом сприяє зростанню зайнятості і приносить їм "найбільшу користь", здешевлюючи виробництво продукції. Тому робітничий клас більше за інших зацікавлений у технічному вдосконаленні виробництва;

Ж.Б. Сей розробляв концепцію підприємництва. Підприємців розглядав як ключовий чинник економічного розвитку, здатний взяти на себе відповідальність за успіх чи невдачі виробництва. Вважав їх ініціативними діловими людьми, новаторами, носіями технічного прогресу, розсудливими і чесними.

Вчений розробив теорію ринків збуту, або реалізації, яка пізніше отримала назву закон ринків, або закон Сея. Згідно з цим законом за умови економічного лібералізму виробництво не тільки збільшує пропозицію товарів, але й породжує адекватну потребу в їх споживанні (попит на них) завдяки необхідності покривати витрати виробництва; виробництво товарів і послуг обов'язково породжує доходи, на які ці товари і послуги вільно реалізуються. Гроші є лише пасивним знаряддям обміну, тимчасовим посередником у товарообмінних операціях.

На основі закону ринків Ж.Б. Сей зробив висновок про можливість безкризового розвитку ринкової економіки. "Збут для продуктів створюється самим виробництвом"1. У масштабах народного господарства завжди є повна реалізація суспільного продукту, надвиробництво не можливе, оскільки пропозиція створює відповідний попит2. Кожний продукт з моменту свого вироблення створює збут для інших продуктів на повну суму своєї цінності. Вчений допускав можливість порушення пропорцій між попитом і пропозицією на окремих товарних ринках, розглядав досягнуту рівновагу між ними лише в середньому як тенденцію. Якщо окремі товари не продаються, то це означає, що їх вироблено надто багато, або інших товарів вироблено менше, ніж потрібно. Для того, щоб продати товари, яких вироблено занадто багато, необхідно збільшити виробництво дефіцитних товарів. їх додаткова пропозиція збільшить попит на інші товари. Отже, забезпечуються безкризове економічне зростання суспільства, гармонія між галузями і країнами.

Аналізуючи роль держави в економіці, Ж.Б. Сей підтримував ідеї економічного лібералізму, однак зауважував, що держава може стимулювати економічний розвиток шляхом створення ринкової інфраструктури, економічного законодавства, фінансування освіти і науки.

Відомий французький економіст і публіцист Фредерік Бастіа

(1801-1850), прихильник принципів економічного лібералізму, в історію економічної думки увійшов як автор теорій послуг і "гармонії інтересів". Економічні погляди виклав у праці "Економічні гармонії" (1850), а також у блискучих нарисах, що користувалися великою популярністю у Франції в середині XIX ст.

Абсолютизуючи ідеї економічного лібералізму, Ф. Бастіа критикував основні положення вчення Д. Рікардо, першим почав розглядати політичну економію з погляду примату споживання над виробництвом. Вважав, що споживання визначає розвиток і напрями виробництва. Був прихильником радикальної фритредерської позиції.

Ґрунтується на методології Ж.Б. Сея щодо визначення цінності економічних благ. Ф. Бастіа доводив, що взаємовідносини між людьми є "взаємним обміном послуг, які знижуються в цінності та зростають в корисності"1. Ринкове суспільство вільної конкуренції є системою взаємного обміну, в якому беруть участь рівноправні партнери. Послуга - це будь-яке зусилля, яке зберігає зусилля інших, однак джерелом цінності є лише особисті послуги у різних сферах суспільного життя. Цінність є співвідношенням двох обмінних послуг. У результаті такого обміну створюється корисність, яка, на думку вченого, є однією з частин сукупного продукту у вигляді товарів і послуг. Послуга вимірюється як з боку продавця (його зусиллями, затраченими на виробництво товару), так і з боку покупця (зусиллями, які економляться в результаті придбання товару). Зауважував, що будь-які власність чи майно є сукупністю наданих послуг і сумою минулих цінностей, які поступово втрачають свою корисність.

Ф. Бастіа сформулював концепцію розподілу сукупного продукту пропорційно до кількості наданих послуг. Суть цієї концепції в тому, що всі учасники обміну послугами (послуга за послугу) законно отримують свою відповідну частку винагороди. Процент - це законний дохід підприємця, земельна рента - законний дохід землевласника, їх величина залежить від обсягу наданих послуг. Як прихильник теорії "утримання" вчений вважав, що капітал створюється тому, що капіталіст відкладає його споживання з метою отримання будь-якої користі в майбутньому. Процент є винагородою за послугу утримання від споживання капіталу. Земельна рента є різновидом процента на капітал, оскільки землевласник - звичайний капіталіст. Учений заперечував висновок Д. Рікардо щодо оберненої пропорційності змін у величині прибутку та заробітної плати. Доводив, що частка капіталу (прибуток) і частка праці (заробітна плата) у вартості зростають одночасно, причому із зростанням капіталу частка заробітної плати зростає абсолют но і відносно, а частка прибутку відносно знижується,

З урахуванням попередніх висновків Ф. Бастіа розробив теорію економічних гармоній, у якій доводив солідарність інтересів праці та капіталу, відсутність об'єктивного підґрунтя для соціальних конфліктів у ринковому суспільстві між основними його класами. Ринкова економіка - це справжнє царство волі та гармонії, заради спільної мети всі члени суспільства вимушені надавати один одному взаємні послуги і взаємну допомогу. Законні інтереси людей у взаємних стосунках є гармонійними. Прогрес суспільства реалізується через вільну ініціативу кожної людини.

Ф. Бастіа заперечував державне регулювання економіки. Державу вважав фікцією, що породжує негативні тенденції до намагання всіх жити за рахунок усіх та марнотратства.

Виникнення критичного напряму в політичній економії у Франції

Пов'язане з діяльністю Жана Шарля Леонара Сімона де Сісмонді (1773-1842) - відомого французького економіста й історика швейцарського походження, який започаткував критику капіталізму в політичній економії. Він запропонував свій ідеал соціально-економічного устрою суспільства як повернення до минулого дрібнотоварного устрою, теоретичне обґрунтування якого в історії економічної думки отримало назву економічного романтизму, або дрібнобуржуазної політичної економії.

Економічні ідеї С. Сісмонді знайшли відображення у працях "Про комерційне багатство, або Принципи політичної економії у їх застосуванні до торговельного законодавства" (1803), "Нові начала політичної економії, або Про багатство стосовно народонаселення" (1819), "Нариси політичної економії" (1837).

С. Сісмонді визнавав, що предметом політичної економії є матеріальний добробут людей, суспільна праця як його джерело і сфера виробництва, де він створюється. Вчений дав два трактування предмета політичної економії: наука про "управління народним багатством", дослідження матеріального добробуту людей, того, як держава має керувати виробництвом, обміном і розподілом багатства; "наука моральна", оскільки має справу з людською природою, а не з економічними відносинами, може привести до мети лише тоді, коли взяті до уваги почуття, потреби та пристрасті людей. С. Сісмонді стверджував, що зростання багатства є засобом забезпечення загального щастя, аналізував зростання національного багатства у контексті поліпшення національного добробуту, межу розширення виробництва - співмірно з соціальними доходами. Визнавав пріоритетну роль виробництва, одночасно певну увагу приділяв питанням споживання.

Методологічний інструментарій класичної школи