Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

У середині XIX ст. Велика Британія була індустріально-аграрною країною. У структурі господарства переважало промислове виробництво.

У промисловості панувало фабричне виробництво. За обсягами виробництва переважала легка промисловість, лідирувала текстильна. Галузева структура промисловості охоплювала добувну, металургійну, машинобудування, текстильну, швейну, галантерейну, паперову, поліграфічну. Обсяг промислового виробництва впродовж першої половини XIX ст. збільшився у 4 рази. Продуктивність праці лише за 1770-1840 pp. зросла у 27 разів. Темпи приросту промислової продукції за десятиліття становили 6 %.

Змінилася економічна географія країни. Сформувалися такі промислові райони: Ланкшир, Манчестер і Глазго - центри бавовняної, Йоркшир - сукняної, Південний Уельс, Середня Шотландія, Західний Мікленд - важкої та добувної промисловості. Лондон став світовим банківським і торговельним центром.

Склалася соціальна структура індустріального суспільства. У промисловості та будівництві працювало 49,9 % зайнятих, у сільському господарстві в 1850 р. - 21 %, у 1870 р. - 15 % зайнятих. Урбанізація перетворила Велику Британію на країну міст і фабричних поселень, де мешкало майже 86 % населення. Інтенсивність праці на фабриках була високою. Робочий день тривав 1618 годин, використовували некваліфіковану робочу силу, працю жінок і дітей.

За рівнем промислового виробництва Велика Британія зайняла монопольне місце у світі, відігравала роль "майстерні світу". В 1840 р. її частка у світовому промисловому виробництві досягла 45 %. Випуск продукції важкої промисловості переважав у чотири п'ять разів випуск продукції США, Німеччиною та Францією. Країна була світовим перевізником, тоннаж торгового флоту становив 60 % від світового. Зі збутом промислових товарів колоніальна імперія не мала проблем.

Зростання промислової могутності Великої Британії дало змогу перейти від політики протекціонізму до вільної торгівлі: скасовано навігаційні акти, що захищали морську торгівлю від іноземної конкуренції, ввізні тарифи на продовольство і сировину.

Характерною ознакою економічного розвитку Великої Британії були економічні кризи: у 1815-1816 pp. - криза перевиробництва промислової продукції, в 1825-1826 pp. - перша циклічна, що охопила всі сфери і галузі господарства з наступним періодом депресії. Економічні кризи повторювалися періодично: 1836 p., 1847 p., 1866 p. Остання стала початком втрати країною світового лідерства.

Велика Британія створила першу в історії людства фабрично заводську промисловість, упродовж кінця XVIII - середини XIX ст. була лідером світового індустріального господарства.

Ознакою аграрної економіки було зростання підприємництва. Завершення процесу землеустрою привело до концентрації земле-власності. Так, у 1883 р. в Англії та Уельсі 1,43 % власників володіли 73,94 % приватних земель, 3,98 % власників - 87 % всієї землі. У Великій Британії під лозунгом "вільна торгівля землею" (free trade in land) почалася боротьба проти родової власності та єдиноспадковості.

Основна організаційно-господарська форма у цей період - фермерське господарство, переважно на орендованій у лендлордів землі з використанням найманих робітників. У сільському господарстві зайнято 996 тис. працівників, інвестиції у фермерське господарство оцінюються в 450 млрд ф. ст. У1870 р. Велика Британія мала 40 тис. жаток, стільки, як Франція і Німеччина разом.

Упродовж 1800-1850 pp. темпи зростання сільського господарства становили 1,45 %, а продуктивності праці за XIX ст. - 1 %. У 1861 р. сільське господарство давало половину необхідних для країни м'яса та пшениці. Загалом сільськогосподарське виробництво не забезпечувало промислово-споживчих потреб країни, їх задовольняв імпорт.

Сільське господарство розвивалося в умовах аграрного протекціонізму. "Хлібні закони" (1815-1846) забороняли імпорт зерна, якщо вартість його була менша від визначеної. Як наслідок, ціни на зерно зросли з 45 до 100 шилінгів упродовж 1770-1810 pp. Відміна "хлібного" мита стала одним з факторів інтенсифікації виробництва шляхом технічно-технологічного вдосконалення.

У фінансовій системі провідну роль відігравали Англійський банк (1694) і Королівська біржа (1690). Після встановлення золотого стандарту (1797 р.) білети банку стали замінником золотої монети. Кількість приватних банків упродовж 1797-1825 pp. збільшилася до 800. За законом 1826 р. дозволялось засновувати акціонерні банки, яких у 1836 р. уже було 70. У 1854 р. вони стали членами Розрахункової палати (1773), брали активну участь в обігу грошей і кредитуванні. У 60-х роках XIX ст. частка інвестицій банків у промисловість становила до 50 %. Операції на фондовій біржі сприяли залученню 100 млн ф. ст. у промислове виробництво. Лондон став фінансовим центром Європи.

Велика Британія відігравала головну роль у світовій торгівлі. Частка торгівлі та транспорту в національному доході постійно зростала: з 17,4 % у 1801 р. до 22 % у 1871 р. Зовнішньоторговельні обороти впродовж 1800-1870 pp. збільшились у 7 разів. Експортували текстиль, машини, вугілля, продукцію металургійної та машинобудівної промисловості, імпортували промислову сировину та продовольство. Частка Великої Британії у світовому товарному обороті становила в 1870 р. 25 %.

У другій половині XIX ст. зовнішньоторговельний баланс Великої Британії став пасивним, тобто імпорт переважав над експортом. Однак платіжний баланс за всіма формами зовнішньоекономічних відносин був активним. В економіці країни швидко розвивалася сфера послуг, значення якої в експорті зростало (посередницькі, торговельні, банківські операції за кордоном, фрахт, транспортні послуги). Так, у 70-х роках XIX ст. від'ємне торговельне сальдо становило 181,9 млн ф. ст. і перекривалося прибутками від міжнародного обміну послугами - 160 млн ф. ст., від іноземних інвестицій ~ 95,9 млн ф. ст.

У 40-х роках XIX ст. Велика Британія проводила політику вільно! торгівлі та поміркованого протекціонізму, прагнучи встановити економічне панування над усім світом. Цього вона досягла лише у відносинах з колоніями. Там, де не можна було економічно підпорядкувати країну, Велика Британія вдавалася до силових методів (війни з Китаєм, поява англійської ескадри в Японії в 1853-1854 рр.).

Негативно вплинув на Велику Британію режим торговельної політики світового ринку. З європейських країн лише Пруссія проводила політику вільної торгівлі, оскільки була зацікавлена в експорті сільськогосподарської продукції до Великої Британії. Французький уряд підвищував протекціоністські мита. США неодноразово приймали акти протекціоністського характеру, які збільшували кількість товарів, обкладених митом, і його розміри. Всі країни, крім Великої Британії, проводили політику аграрного протекціонізму.

Найвизначнішим економістом Великої Британії був Девід Рікардо (1772-1823) - представник класичної політичної економії, послідовник і водночас активний опонент А. Сміта. У1821 р. він заснував перший клуб політичної економії.

Економічні ідеї Д. Рікардо знайшли відображення у багатьох працях. Найвідоміша з них - "Засади політичної економії та оподаткування" (1817), в якій він виклав свою систему економічних поглядів. Книга складається із 32 глав. У першій частині (гл. 1-12) досліджуються основи економічної теорії, у другій (гл. 13-19) - питання ефективного оподаткування, у третій (гл. 20-32) дається критичний аналіз основних економічних теорій того часу.

Предметом дослідження політичної економії Д. Рікардо визнавав зростання багатства нації, головним завданням - "визначити закони, які керують розподілом доходів".