Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

С. Сісмонді доповнив новими принципами: активної ролі держави в економічному житті; на противагу абстрактному методу дослідження наголошення на необхідності враховувати час, країну і професію людини; заперечення доктрини "економічної людини", тези про єдність приватного та суспільних інтересів; невизнання об'єктивної необхідності пришвидшення науково-технічного прогресу для блага суспільства; використання функціонального методу; врахування впливу позаекономічних чинників на господарський розвиток.

С. Сісмонді був прихильником трудової теорії вартості. Визначав вартість товару працею, розглядав її як єдине джерело багатства. Величину вартості зводив до необхідного часу, який визначав за середніх умов. Одночасно пропонував аналізувати її з погляду співвідношення між потребою суспільства (попитом) і кількістю праці, необхідної для задоволення цієї потреби.

С. Сісмонді досліджував гроші як необхідний продукт розвитку товарно-грошових відносин. Вважав, що гроші мають свою внутрішню вартість, розрізняв паперові та кредитні гроші. Проаналізував можливість знецінення паперових грошей, виникнення інфляції в результаті переповнення сфери обігу надлишковими паперовими грошима.

У теорії доходів учений протиставляв трудові доходи нетрудовим. Вважав, що добробут суспільства залежить не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого розподілу створеного багатства. Капіталізм - це суспільство, де багатство зосереджене в руках великої буржуазії. Лише в умовах дрібного товарного виробництва можливо подолати бідність і забезпечити добробут.

Капітал вчений розглядав як фактор виробництва і ототожнював його із засобами виробництва, виробничими запасами (частина багатства), які приносять прибуток. Виокремлював основний та оборотний капітал. Нагромадження капіталу пов'язував із доброчесністю підприємців, їхньою ощадливістю.

Заробітна плата, на думку С. Сісмонді, дорівнює всій вартості продукту праці найманого робітника. Прибуток і рента є результатом відрахувань із доходу робітника. Низький рівень зарплати при капіталізмі пояснювався наявними відносинами, зокрема зниженням рівня заробітної плати внаслідок безробіття, прямою залежністю між зростанням населення і зарплатою. Пропонував обмежити збільшення населення величиною доходу і закликав церкву до засудження шлюбів серед робітників, якщо народження дітей не забезпечено достатніми доходами батьків. Одночасно критикував закон народонаселення Мальтуса, переконував, що національний добробут залежить від стабільного і постійного попиту на працю.

Прибуток він визначав, з одного боку, як дохід підприємця, відрахування від продукту праці найманого робітника, "пограбування найманих робітників", з іншого - як результат продуктивності самого капіталу, тобто як винагороду за ощадливість підприємця.

Дотримувався поглядів фізіократів на концепцію ренти, розглядаючи її як дарунок землі, винагороду природи за виробничу діяльність. На відміну від Д. Рікардо, стверджував, що гірші земельні ділянки також не використовуються без сплати ренти.

У теорії реалізації С. Сісмонді, на відміну від Ж.Б. Сея, Д. Рікардо і Т. Мальтуса, заперечував можливість повної реалізації в капіталістичній економіці. С. Сісмонді виходив із того, що основною суперечністю капіталізму є невідповідність споживання (попиту) і виробництва (пропозиції). Такої суперечності не існує в ізольованому господарстві Робінзона, немає її також у дрібному товарному виробництві. Вчений стверджував, що товари купуються на доходи, тому для реалізації всіх виготовлених товарів необхідна рівність сукупних доходів суспільства сумі витрат на виробництво (працю, капітал і землю). Якщо зменшуються доходи, то відповідно зменшується і попит на товари, частина їх залишиться нереалізованою. Із розвитком капіталізму невідповідність попиту і пропозиції зростає. Змінюється характер пропозиції, велике машинне виробництво орієнтується на великий ринок. Одночасно відбувається звуження внутрішнього ринку - по-перше, внаслідок зменшення доходів робітників, а отже, і попиту на споживчі товари, оскільки зростання безробіття знижує ціну і попит на робочу силу на ринку праці; по-друге, зменшується попит з боку підприємців, які все більшу частину прибутку спрямовують на нагромадження. На основі цього стає неможливою реалізація на внутрішньому ринку частини суспільного продукту. Вихід з економічної кризи, зумовленої недоспоживанням, можливий лише за рахунок повернення до дрібнотоварного виробництва" що забезпечить справедливий розподіл доходів.

С. Сісмонді розглядав державну владу як протидію розвитку капіталізму. Його реформаторські ідеї охоплювали такі положення: державне регулювання темпів економічного зростання, стримування швидкого впровадження нових винаходів, законодавче заохочення розукрупнення великих підприємств і повернення до дрібнотоварного виробництва, відродження пріоритетної ролі селянських господарств, проведення активної соціальної політики повної справедливості.

Програма соціальних реформ передбачала: розвиток вільної кооперації, обмеження робочого дня і встановлення мінімуму заробітної плати, заборону дитячої праці та роботи у вихідні дні; створення підприємцями грошових фондів для захисту робітників у період безробіття, інвалідності, старості; створення системи соціального страхування; створення профспілок та участь робітників у розподілі прибутків підприємства.

Погляди С. Сісмонді піддали сумніву ідею природності та гармонійності капіталізму. Вони були критично проаналізовані й використані багатьма вченими-економістами, сприяли подальшому розвитку соціалістичних ідей у робітничому русі європейських країн.

П'єр Жозеф Прудон

(1809-1865) - відомий французький економіст і філософ, представник критичного напряму в політичній економії. Найважливішими працями економічного і філософсько-соціологічного характеру є "Що таке власність?" (1840), "Система економічних суперечностей, або Філософія злиденності" (1846), "Вирішення соціальної проблеми" (1848), в яких викладена система економічних ідей реформування капіталізму, дрібнобуржуазного соціалізму, свободи і рівності людей.

Предметом політичної економи П.Ж. Прудон вважав не сферу виробництва, а завдання організації обміну та споживання. Методологічною основою його вчення є ідеалізм і суб'єктивізм, ігнорування об'єктивних економічних законів, розгляд економічних процесів як поєднання протилежних властивостей, несприйняття каузального методу аналізу як домінуючого, заперечення доцільності необмеженої вільної конкуренції в економіці, врахування під час аналізу господарського життя категорій етики, моралі та соціальної справедливості.

Найбільш значимі ідеї П.Ж. Пру дона:

o обґрунтування справедливості як рівності та взаємодопомоги, які реалізуються в економічних відносинах через взаємність послуг. Пропонував регулювати конкуренцію і забезпечити справедливий трудовий еквівалентний обмін. Рушійною силою економічної діяльності та стимулом економічного прогресу вважав свободу, що ґрунтується на індивідуальній приватній власності та вільному розпорядженні результатами своєї праці;

o засудження капіталістичної власності, створеної чужою працею, як причини бідності широких верств населення. У концепції "помилки в рахунках" стверджував, що капіталісти експлуатують робітників, привласнюють значну частину створеного ними продукту. Вони оплачують лише вартість індивідуальної праці робітників, а вартість, створену кооперованою (колективною) працею, - привласнюють. Промисловці та торговці експлуатують робітників як покупців, встановлюючи надбавки до вартості. Велику приватну власність потрібно знищити з метою встановлення всезагальної справедливості, заснованої на загальній рівності;

o обґрунтування теорії конституйованої вартості. Вартість як вічна категорія є носієм споживної та мінової вартості" суперечності між якими долаються за умов еквівалентного обміну, що об'єднує, синтезує суперечності та утворює конституйовану вартість (синтетичну). Вона відрегульовується ще до продажу товару шляхом попереднього визначення кількості відповідних витрат пращ та часу, отже, є пропорційною. Теорія конституйованої вартості визначає два джерела цінності: обмін і працю;

o процес відтворення характеризується збалансованістю виробництва і споживання. Проте реальна дійсність заперечує закон Сея, оскільки власники не працюють, їх споживання непродуктивне, що призводить до порушення рівноваги між працею і продуктом;