Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

ІІ. Стадія розвитку скотарства;

ІІІ. Стадія розвитку землеробства (на думку Ф. Ліста, цієї стадії досягли сучасні йому Італія, Іспанія і Португалія);

IV. Землеробсько-мануфактурна стадія (у США та Німеччині);

V. Землеробсько-мануфактурно-комерційна стадія як господарський ідеал (цієї стадії досягла Велика Британія, наближалася Франція).

Вчений визначив умови досягнення ідеалу: вигідне географічне розташування, значна територія, великі запаси природних ресурсів, а також схильність нації до мануфактурного розвитку, її здатність до самовідданої праці та високий моральний дух. У зв'язку з цим Ф. Ліст зазначав, що за схильністю до мануфактурного розвитку та моральним духом німецька нація переважає всі інші народи, тому для економічного піднесення їй не вистачає території, яку необхідно збільшити за рахунок сусідів (Голландії, Данії тощо), для яких союз із Німеччиною стане запорукою успішного економічного розвитку в майбутньому.

У вченні про активну економічну роль держави та політику "виховного протекціонізму" Ф. Ліст зробив висновок, що завданням держави є зростання національного багатства, тому економічна політика має враховувати специфіку кожного етапу господарського розвитку нації для зростання її продуктивних сил. Для країн, які перебувають на ІІІ (землеробство) та V (аграрно-мануфактурно-ко-мерційній) стадіях, доцільною є національна економічна політика вільної торгівлі, яка дає змогу найповніше реалізувати національні економічні інтереси. Для держав на IV (аграрно-мануфактурній) стадії розвитку необхідна політика протекціонізму для захисту національної промисловості.

Вчений запропонував політику "виховного протекціонізму" - систему державних заходів, які захищають від іноземної конкуренції національні галузі виробництва до досягнення конкурентоспроможності. "Індустріальне виховання нації" шляхом протекціонізму розвиває та зміцнює національні продуктивні сили, а свобода міжнародної торгівлі "буде корисною за умов, коли всі держави досягнуть однакової стадії економічного розвитку". Ф. Ліст був переконаний, що політика протекціонізму не має абсолютного значення і є виправданою тільки як виховний засіб, спрямований на розбудову національних продуктивних сил та вирівнювання економічного розвитку різних країн. Так, на сільське господарство протекціонізм поширювати не слід, оскільки це сприяє подорожчанню сировини та продуктів харчування, німецькі землероби потребують не заступництва, а нових ринків.

На думку Ф. Ліста, за умов ринкової економіки держава повинна відігравати активну роль в економіці, створювати матеріальні, інституціональні та культурні передумови для швидкого індустріального піднесення країни, формування і розвитку єдиного внутрішнього ринку, узгоджувати суспільні інтереси та спрямовувати зусилля нації на досягнення стратегічних перспективних цілей, розвивати державний сектор економіки як невід'ємну складову національного господарства для стимулювання економічного прогресу нації.

Ф. Ліст розробив програму реформ, необхідних для Німеччини:

створення централізованої держави, розвиток внутрішнього ринку на основі індустріалізації промисловості, сільського господарства і торгівлі, скасування митних кордонів всередині країни, лібералізація внутрішньої торгівлі, формування великої промисловості та залізниць. В 1819 р. він організував торговельно-промисловий союз, завданням якого було економічне об'єднання Німеччини, заснував акціонерне товариство для будівництва залізниці Лейпциг - Дрезден. Після еміграції до США в 1825 р. розробив програму "виховного протекціонізму" для американського уряду з метою захисту промисловості від англійської експансії.

Основні ідеї представників "старої" історичної школи Німеччини.

У 1843 р. була опублікована праця Вільгельма Рошера (1817- 1894) "Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу", що започаткувала історичну школу. У 1848 р. вийшла книга Бруно Гільдебранда (1812-1878) "Політична економія сучасного і майбутнього", у 1853 р. Карл Кніс (1821-1898) видав працю "Політична економія з погляду історичного методу". Основним предметом дослідження у цих працях було національне господарство, методологічною засадою - історичний метод, на відміну від абстрактно-каузальних конструкцій англійських економістів. Вчені вважали, що на відмінність національних економік впливають політичні, психологічні, правові, етичні та інші фактори, які вони об'єднували поняттям "національний дух". Кожен із учених працював самостійно, пізніше їх вчення об'єднали поняттям ^стара історична школа".

В. Рошер наголошував на поверненні до емпіричного методу подолання негативного впливу класичної політичної економії, оскільки економічна теорія завжди має лише відносну цінність; використавши історичний підхід до теорії трьох факторів виробництва та на основі критерію провідного фактора виробництва, визначив три періоди в розвитку нації: найдавніший, коли головним фактором виробництва була земля, середньовічний, коли праця капіталізувалася завдяки корпоративно-цеховій організації виробництва, і новий, пов'язаний з пануванням капіталу та машинного виробництва. Дослідник розглядав вартість товару з позицій корисності; заперечував можливість існування одного типу господарства у різних націях і єдиного економічного ідеалу для народів; визнавав лише еволюційну форму суспільного розвитку і відкидав революційні перевороти. Вчений зробив висновок, що кожна національна економіка має вивчатися своєю національною наукою.

В. Гільдебранд намагався перетворити політичну економію в науку, яка вивчала б процеси економічного зростання народів. Він заперечував концепцію "економічної людини", доводив, що людина є продуктом цивілізації та історії, тому політична економія має вивчати вплив позаекономічних факторів, отже, бути наукою моральною. Він створив схему періодизації суспільного розвитку на основі способів обміну: натуральне господарство з прямим товарообміном, грошове і кредитне господарство.

К. Кніс повністю заперечував універсальну економічну науку та універсальні економічні закони. Завданням економістів вважав вивчення на основі історичного та емпіричного методів господарського розвитку з урахуванням ментальності народу, законів і моралі, обґрунтування економічної політики для досягнення суспільно значущих цілей.

7.2.4. Економічний розвиток США. Значення ліберальної теорії Г.Ч. Кері для становлення капіталістичних відносин у країні

Промисловий переворот у США почався у першому десятилітті XIX ст. і завершився після Громадянської війни (буржуазної революції) 1861-1865 pp. На першому етапі промислового перевороту в 1810-1930-х роках була технічно переозброєна текстильна промисловість, на другому, в 1840-1850-х роках, - промисловість і транспорт, але лише в північно-східних штатах країни. На третьому етапі, в 1860-1870-х роках, промисловий переворот завершився на всій території держави.

Здобуття незалежності США забезпечило свободу підприємництва і торгівлі. Економічному зростанню сприяла активна експансія на Захід. Територія країни впродовж першої половини XIX ст. зросла в 3,5 разу (до 3,5 млн кв. миль у 1853 p.).

Промисловий переворот почався в умовах несформованості системи мануфактурного виробництва, значного розвитку ремесла та домашньої промисловості, відсутності цехових обмежень.

Промислова політика забезпечувала використання європейських технічно-технологічних досягнень і досвіду з одночасним активним розвитком національної науки і техніки. Існувала система заохочення винаходів. Закон про патенти 1790 р. надавав винахіднику монополію на використання його винаходу впродовж 14 років. Подальші положення продовжили цей термін. У1790-1800-х роках кількість патентів становила 276, у 1840-1850-х роках - 6480.