Розділ 7. Утвердження ринкового господарства та його особливості в окремих країнах європейської цивілізації (кінець XVIII - середина XIX ст.). Економічна думка про суть та функціонування ринкової економіки

o Використовували принцип історизму як пріоритетний в економічній науці. Цей принцип передбачає дослідження економічних явищ у генезисі та розвитку, в просторово-часовому вимірі, еволюції господарської діяльності на різних ступенях розвитку суспільства, особливостей економічного розвитку в різні часи у різних народів. Основним критерієм аналізу, на відміну від класового підходу класиків, був господарський розвиток (некласово-формаційний історизм).

o Враховуючи вплив на економічний розвиток соціально-політичних і духовних чинників, зокрема людського фактора. Вихідною позицією було положення, що економічні закони не мають універсального характеру, результативність економічного розвитку залежить також від факторів позаекономічного середовища ("національного духу"). Увага зосереджувалася на характеристиках кожної національної економіки, абсолютизувались її особливості.

o Негативно ставилися до ортодоксальних положень класичної політичної економії, заперечували існування вічних законів функціонування економіки, єдиної для всіх країн економічної теорії. Стверджували, що теорія має пояснювати реальну економічну систему. Проголошували антиіндивідуалізм, оскільки суб'єктом економічних відносин є не індивід, а конкретна нація з притаманними їй особливостями. Визнавали першість національних інтересів і дослідження національного господарства.

o Заперечували продуктивність абстрактно-логічного та каузального методів в економічній теорії, оскільки отримані висновки відносні, можуть бути заперечені новими фактами економічного життя. Наголошували на необхідності використання емпіричного (на основі фактів), статистичного та порівняльного методів аналізу. Закликали перейти від "абстрактної науки" до "емпіричної політекономії", "фотографування" економічних явищ. Обґрунтовували необхідність використання функціонального методу дослідження, коли у процесі господарської еволюції економічні та позаекономічні чинники розглядаються у взаємозв'язку та взаємозалежності.

o Визнавали прикладний характер економічних досліджень. У Німеччині економіка викладалася у рамках камералістики - сукупності суспільних наук з теорії та практики державного управління, яка розглядала розвиток суспільства як позитивну практику, розробляла рекомендації щодо регулювання господарської діяльності. Німецькі економісти зазначали, що економічна теорія має дотримуватися нормативізму, змістом якого є утвердження політичної економії як науки моральної, а не людського егоїзму.

o Вважали, що економічні питання є також питаннями політичними, тому поняття "політична економія" чи "національна економія" в Німеччині зберігало істинний зміст, який в англосаксонських країнах було втрачено.

o Захищали принципи ринкового господарювання. Одночасно відстоювали необхідність науково обґрунтованої державної політики в досягненні загальнонаціональної мети та соціальної злагоди.

У вченні представників німецької історичної школи економічна теорія перетворилася на історію народного господарства, яка досліджує господарську діяльність народів і країн в історичному розвитку.

Основні теоретико-методологічні ідеї історичної школи були сформовані у праці Ф. Ліста "Національна система політичної економії: міжнародна торгівля, торговельна політика і німецький митний союз"(1841). Вона складається із чотирьох книг: "Історія" досліджує історію економіки різних країн з урахуванням проблем реалізації національних інтересів; "Теорія" висвітлює основні ідеї національної системи політичної економії; "Система" присвячена історії економічної думки та практичному аналізу ідей класичної школи; "Політика" є викладом історії торговельної політики європейських держав та рекомендацій щодо економічної політики Німеччини. Основний зміст праці - критика ортодоксальної сміто-рікардіанської теорії, обґрунтування ідеї національного об'єднання Німеччини та пошук шляхів перетворення її на індустріально розвинену країну, захист "надзвичайних інтересів" Німеччини та інших континентальних держав з метою подолання економічного панування Великої Британії.

Методологічною основою теоретичної системи Ф. Ліста є історичний метод дослідження, або "навчання історії": історичні порівняння, достовірність, врахування ролі та значення позаекономічних факторів та соціальних інституцій, найголовнішою серед яких є держава. Вчений критикував класичну політичну економію за космополітизм та універсалізм (існування єдиних для всіх країн економічних законів без урахування національних особливостей та інтересів), "мертвий матеріалізм", або винятковий інтерес до матеріальних факторів створення багатства, " дезорганізуючий індивідуалізм" (використання поняття "економічна людина" без урахування суспільних зв'язків). Заперечував дослідження економіки як сфери взаємодії окремих ізольованих індивідів, доводив, що економіку необхідно вивчати як систему, основним суб'єктом господарювання вважав націю, яка об'єднує людей у суспільство. Фактично Ф. Ліст використовував макроекономічний метод дослідження - оперував такими поняттями, як національний продукт, національне багатство, суспільний рівень поділу праці тощо.

Охоплює вчення про національну політичну економію, теорію продуктивних сил, концепцію стадійного економічного розвитку, вчення про активну економічну роль держави.

У вченні про національну політичну економію Ф. Ліст визначив економічну теорію як науку про зростання національного багатства, дослідження національних інтересів і специфічних законів господарського розвитку окремих країн, обґрунтування державної політики розвитку економічного потенціалу нації. Таке трактування перетворювало економічну теорію на національну економіку, предметом якої є реальні економічні відносини в їх історичній і національній визначеності. Ознакою власної теоретичної системи Ф. Ліст проголосив економічний націоналізм - дослідження господарського розвитку нації як середньої ланки між розвитком індивіда і розвитком людства, пошук шляхів збільшення національного багатства в конкретних умовах промислово відсталої держави.

Ф. Ліст започаткував теорію національних продуктивних сил. До складу продуктивних сил нації він відносив: моральні та фізичні сили людей; громадські та політичні заклади; природні ресурси країни; матеріальний капітал (сільськогосподарський, мануфактурний, торговельний) або національну індустрію. Стверджував, що рівень розвитку продуктивних сил зумовлює багатство і добробут народу, здатність створювати багатство вагоміша, ніж саме багатство. Завдання кожної нації - зберігати та збільшувати національне багатство.

Визначальним фактором зростання продуктивних сил Ф. Ліст вважав індустріалізацію, розуміючи її як розвиток промисловості. Дотримуючись меркантилістської теорії "активного торговельного балансу", вчений доводив, що експорт промислових товарів і обмеження імпорту забезпечують багатство країни. Для досягнення перспективного розвитку національної індустрії він пропонував:

o розвивати галузі, які з погляду міжнародного поділу праці не витримують конкуренції, але важливі для комплексного використання ресурсів країни і розвитку продуктивних сил;

o оцінювати створення нових галузей з урахуванням довготермінового значення: зростання виробничого потенціалу, залучення нових господарських ресурсів, поліпшення добробуту населення;

o враховувати як джерело багатства не лише продуктивну працю у матеріальному виробництві, але й "неречовий капітал": людський капітал, який формується шляхом пізнання, засвоєння та примноження накопичених людством знань, ідей, винаходів, відкриттів, навичок професійної діяльності; науку, інфраструктуру, право, мораль, релігію; будь-яку працю, яка сприяє створенню багатства.

На думку Ф. Ліста, розвиток продуктивних сил є постійним джерелом суспільного добробуту та найважливішою передумовою прогресивного розвитку нації, її інтелектуальних, соціальних і матеріальних сил, сукупністю суспільних умов, які визначають економічне зростання.

Обґрунтовувала теорію економічного прогресу нації за галузевою ознакою, виокремлювала такі стадії економічного розвитку:

І. Стадія дикунства;