Розділ. 21. Міжнародні валютні розрахунки

Валютні інтервенції (від лат. — втручання) — це найбільш поширений спосіб втручання держави у валютний ринок, коли вона з метою змінити валютний попит і пропозицію у потрібному напрямку продає або купує певну кількість відповідної валюти.

Якщо, для прикладу, є необхідність утримати падіння курсу гривні стосовно долара США, то Національний банк України (НБУ) здійснює валютну інтервенцію, тобто пропонує ринку додаткову кількість доларів, збиваючи тим самим ціну доларів у гривні. Коли ж виникає необхідність стримати ріст курсу гривні, то НБУ скуповує долари у комерційних банків.

Для інтервенцій на валютному ринку держава повинна мати достатні золотовалютні резерви. Прийнято вважати, що мінімальний обсяг золотовалютних резервів у державі визначається сумою її 3-х місячного імпорту товарів і послуг (звичайно, найбільш необхідних: енергоносіїв, ліків, обладнання тощо). У разі недостатності офіційних резервів держава звертається за фінансовою допомогою до МВФ. Економічно розвинені держави вважають за доцільне утримувати свої офіційні резерви на оптимальному рівні, а не безмежно їх накопичувати. Надмірний валютний резерв стає тягарем для національної економіки, оскільки він фактично вилучає фінансові кошти із неї. Тому у найбільш потужній країні світу — США державний валютний резерв уже тривалий час виглядає просто мізерним — близько 40 млрд. дол. при ВВП понад 14,5 трлн. дол.

Утім, є винятки із цього правила. Найбільші золотовалютні резерви у 2012 р. мали: Китай (близько 3,5 трлн. дол.), Японія (близько 1,3 трлн. дол.), Саудівська Аравія (понад 600 млрд. дол.), Росія (понад 470 млрд. дол.). Ці країни мають великі валютні надходження від експорту товарів. Але, оскільки їхні економіки (за виключенням Японії) зростають переважно за рахунок дешевизни трудових і мінеральних ресурсів, яка, як відомо, є тимчасовою, то там валютні резерви по мірі можливості накопичують. Наприклад, у Китаї протягом 2001-2012 рр. резерви зросли у 16 разів, у Росії — у 14 разів.

В Україні свого максимуму золотовалютні резерви досягали у жовтні 2010 р. — 34,6 млрд. дол. Наприкінці 2013 р. вони скоротилися до 20 млрд. дол. і продовжували далі скорочуватися через політичну кризу в країні та військову агресію з боку Росії. За браком резервів, який вже став хронічним, наша держава змушена постійно запозичувати валюту у міжнародних донорів.

До валютних інтервенцій держави вдаються лише в особливих випадках, коли необхідно терміново вплинути на валютний курс, опередивши його надто різкі зміни. Слід також мати на увазі, що купівля Центральним банком великих обсягів іноземної валюти означає емісію додаткової кількості національних грошей, що може мати інфляційні наслідки для країни. Задля уникнення таких наслідків ЦЕ вдається водночас до заходів валютної стерилізації (наприклад, продажу державних облігацій).

Валютний контроль передбачає, зокрема, що за умов гострого дефіциту іноземної валюти в країні і зростання її курсу держава береться перерозподіляти валютні потоки. Для цього вона зобов'язує фірми-експортери продавати їй усю чи частину валютної виручки, яку потім розподіляє між фірмами-імпортерами за певними критеріями. Певна річ, такий надто жорсткий спосіб валютного регулювання стримує знецінення національної валюти, але, разом із тим, підриває стимули для експорту товарів і плодить велику корупцію. Негативний досвід такого валютного раціонування має Україна. Більш гнучким варіантом примусового перерозподілу валютної виручки експортерів є її продаж державою комерційним банкам на конкурсній основі. Крім того, валютний контроль може передбачати обмеження на валютні виплати й перекази за кордон, на обмін валюти тощо.

Торговельні бар'єри, або політика протекціонізму, хоч і опосередковано, а проте мають значний вплив на валютний ринок. Наприклад, стримуючи імпорт товарів і заохочуючи експорт, держава тим самим сприяє зменшенню попиту на іноземну валюту та збільшенню пропозиції тієї ж валюти на внутрішньому ринку. Відповідно обмінний курс іноземної валюти знизиться, в національної підвищиться.

Макроекономічне регулювання, зі свого боку, передбачає використання різних заходів впливу на валютний ринок. Як правило, основну роль у цій справі відіграє грошово-кредитна політика Центрального банку, гнучкими варіантами якої є політика "дешевих грошей" і політика "дорогих грошей". Використовуючи у підходящий момент важелі монетарного регулювання, ЦЕ добивається бажаних змін процентних ставок комерційних банків, які, у свою чергу, впливають на мотивацію підприємців і споживачів щодо придбання чи продажу валютних активів. Ефективними в руках уряду є також фінансові важелі (податкові, бюджетні), які впливають на рівень доходів суб'єктів господарювання і громадян, а відтак, і на їх попит на іноземну валюту.

Цілеспрямовані зміни обмінного курсу національної валюти називаються девальвацією та ревальвацією. Девальвація — це дії держави по зниженню обмінного курсу валюти своєї країни. Ревальвація — це підвищення державою курсу національної валюти.

Тепер, коли валютні курси відпущенні у вільне "плавання" (під дію об'єктивного закону попиту та пропозиції), держави, тим не менш, прагнуть у тій чи іншій мірі впливати на обмінні курси своїх національних валют у бік їх пониження. У цьому зв'язку маємо зауважити собі, які загрози це несе для країн зі слабкою ринковою економікою.

Занижений валютний курс сприяє збереженню штучно занижених цін на внутрішньому ринку, що призводить до:

- спотворення мотивації споживачів (нераціонального і неефективного використання коштів, товарів і послуг);

- масового вивезення за кордон дешевих сировинних ресурсів;

- значної корупції, яку не подолати адміністративними методами;

- сприяння "втечі" капіталу та блокування притоку іноземних інвестицій;

- послаблення ринкової конкуренції;

- уповільнення економічного розвитку країни з усіма його наслідками.

Ці негативні наслідки штучного утримування заниженого валютного курсу повною мірою проявилися в Україні, де влада із політично-кон'юнктурних міркувань тривалий час зволікала із давно назрілими комплексними реформами національної економіки та системи державного управління. Зрештою спустошення золотовалютних резервів та політична криза 2014 р. змусили державу таки відпустити гривню у вільне "плавання", що обернулося черговим (після 2008 р.) обвалом її курсу. Це, разом із введенням НБУ жорстких обмежень (лімітів) на валютні операції, призвело до паніки на валютному ринку та масових потрясінь для банківських вкладників, позичальників і самих банків.

Радикальне поліпшення ситуації із курсом української гривні, забезпечення її стійкої конвертованості, а, разом із тим, покінчення із таким ганебним явищем як доларизація внутрішніх економічних відносин, потребують системного і рішучого реформування економічної і політичної систем, націленого на створення високоефективного і конкурентоспроможного виробництва, раціональної (ринково орієнтованої) споживацької мотивації, патріотично налаштованої та ефективної системи державного управління.