Розділ. 21. Міжнародні валютні розрахунки

Керовано плаваючий курс валют — це гнучкий, або ринковий, обмінний курс, який держава намагається цілеспрямовано регулювати. Основна мета такого регулювання — забезпечити відносну стабільність валютного курсу, не допустити його різких стрибків, а також задати необхідний (з погляду національних інтересів) напрямок його довгострокових змін (чим, до речі, успішно користуються деякі країни).

Для запобігання стійким перекосам платіжного балансу, як прийнято вважати, в довгостроковій перспективі обмінний курс національної валюти має бути гнучким, а в короткостроковому періоді — стабільним. Це необхідно для стимулювання розвитку зовнішньої торгівлі та інших зв'язків країни із навколишнім світом.

21.4. Фактори, що визначають валютний курс. Державне валютне регулювання

Тепер валютні курси визначаються не державами і не міжнародними угодами, як раніше, а самі по собі — ринком, тобто співвідношенням попиту та пропозиції валюти. У цьому зв'язку виникає питання: де та вісь (основа), навколо якої тепер коливаються валютні курси? Або, іншими словами, яким чином тепер імпортери та експортери зважують свою вигоду, від чого вони мають відштовхуватися у своїх розрахунках?

Прийнято вважати, що тепер у довгостроковому періоді (більше 3-х років) валютні курси загалом зорієнтовані на забезпечення паритету купівельної спроможності. Це і є та невидима вісь, яка притягує до себе взаємні відхилення обмінних курсів валют.

Паритет купівельної спроможності (ПКС) — це співвідношення купівельної сили валют стосовно однакового набору товарів у двох країнах (експортера та імпортера).

ПКС розраховують за формулою:

Це означає, що валютний курс, який виражає паритет купівельної спроможності, встановлюється на тому рівні, за якого купівельна сила грошей у двох країнах буде однаковою.

Люди, які вперше завітали в іншу країну, намагаються відразу порівняти рівень тамтешніх цін із домашніми. Цю аналітичну операцію вони роблять на прикладі окремих товарів і послуг. І з'ясовується, що в розвинених країнах, наприклад, промислові товари відносно дорожчі, ніж у своїй країні, так само дорожчим там є проїзд у громадському транспорті, а от сільськогосподарські товари, навпаки, дешевші. Звести цю інформацію докупи, або, точніше кажучи, визначити усереднений рівень цін надто важко. Це робить статистична служба, яка, використовуючи стандартний "споживчий кошик", тобто такий, що містить певний (однаковий для різних країн) набір товарів і послуг, складає міжнародний індекс цін. Отож, якщо, приміром, такий "кошик" коштує в Україні 1100 грн., а в Польщі — 440 злотих, то обмінний курс цих валют за ПКС буде: 2,5 грн. = 1 злотий.

Певна річ, велике значення при визначенні ПКС має структура та методика формування фіксованого набору товарів, який береться для співставлення. У нього слід включати саме ті товари, якими країни активно торгують між собою (наприклад, нафту, автомобілі, обладнання тощо). Але, у будь-якому разі, дуже важко врахувати якість товарів і послуг, їх доступність для споживачів, спорідненість споживацьких смаків тощо. Тому для кожної країни порівняна вартість однакових товарних наборів завжди буде дещо різною.

У повсякденній практиці валютні курси постійно коливаються, значно відхиляючись від ПКС Ці зміни вказують на те, що курси валют перебувають під впливом багатьох факторів.

Основні фактори, що визначають валютний курс:

- загальний економічний стан країни. За умов, коли національна економіка стійко зростає, зростатимуть і доходи населення, а значить, і споживчий попит, у тому числі на товари іноземного виробництва. Відповідно зростатиме інвестиційний попит та попит імпортерів на іноземну валюту. Коли ж економіка входить у рецесію, валютна ситуація змінюється на протилежну;

- стан платіжного балансу. Так, за активного балансу, коли валютні надходження в країну перевищують платежі за кордон, значна пропозиція іноземних валют знижує їх курс, а ціна національної валюти, навпаки, зростає;

- рівень процентних ставок. Відносне підвищення реальних процентних ставок по валютним банківським вкладам стимулює приплив іноземної валюти, що призводить до зниження її курсу та відповідного зростання курсу національної валюти;

- рівень інфляції. Зі зростанням цін на внутрішньому ринку національна грошова одиниця знецінюється, а тому люди прагнуть конвертувати свої заощадження в іноземну валюту, піднімаючи своїм попитом її курс. Крім того, якщо ціни на внутрішньому ринку стають вищими за ціни імпорту, то зростає попит на імпортні товари, відповідно імпортери збільшують попит на іноземну валюту;

- стан заборгованості держави. Зростання державного боргу призводить до збільшення попиту на валюту з боку держави, а отже, і її ціни;

- політична обстановка в країні, її зовнішньополітичний курс та міжнародний авторитет. Вплив цих факторів на валютний курс допитливий читач зможе проілюструвати самостійно.

Як бачимо, "плаваючі" валютні курси, з одного боку, дуже чутливі до різних змін у житті суспільства, а з другого, — своїми змінами також істотно впливають на економічний стан країни та її зв'язки з іншими країнами. Розуміючи це, держави намагаються регулювати "плавання" валютних курсів, щоправда, в межах певного заданого ними ж (офіційно чи неофіційно) валютного коридору. В практиці валютного регулювання держави зазвичай використовують чотири основні способи (рис. 21.2).

Рис. 21.2. Державне регулювання валютного курсу