Усі почали вітати батьків і всю родину з поверненням сина та ще й у званні капітана. Очі матері наповнилися сльозами радості. Сусідка, схилившись до столу, поспіхом витирала непрохані сльози горя: вона під кінець війни отримала повідомлення, що її чоловік "загинув смертю хоробрих". Виникла пауза... Син-капітан, не піднімаючись із-за столу, бадьорим голосом командира "подав команду":
— Мать, что ты плачешь. Кончай это. А ты, тётка Настя, заревлась. Наших там тысячи в землю легли. Зато победили...
Батько рвучко підвівся з-за столу, докірливо подивився на сина і з душевним болем промовив:
— Миколо, ти хоча й герой, при орденах, але чого це ти так швидко забув батьківську мову? Ще Антонячина собака тебе не забула, не гавкає на тебе, а ти вже рідну мову забув. А що це в тебе за манера: на рідну матір, на знедолену куму нашу Настю, яка з покійним Гаврилом хрестила наших маленьких діток, отак грубо "мать", "ти". Зараз же негайно вибачся і перед мамою, і перед кумою Настенькою. Чуєш? Бо я не подивлюся, що ти в погонах капітана й при орденах, швидко зірву. Ти лише капітан. А батьки — це полковники, генерали. А кума Настя — вище генерала. Вона он в якому горі ростить чотирьох козаків...
Микола підвівся з-за столу ще тоді, коли батько гнівно подивився на нього, стояв похнюпившись із зашарілим обличчям. Як тільки батько закінчив свій монолог, син вийшов з-за столу, підійшов до матері, став на коліна, взяв її руки, поцілував їх і промовив:
— Матусю, рідненька, вибачте, вибачте мені. І ви, тату, — кинув очима на батька.
Потім підійшов до тітки Насті, поцілував її по-синівськи в чоло. Не витерпів: з його очей потекли сльози...
Ось така невесела, але повчальна історія.
8. У народній педагогіці українців культивувалися звичаї побутовій етики, які треба вивчати, актуалізувати, відроджувати. Пригадаємо лише окремі з них. Якщо чоловік заходить у чужу чи свою оселю, він обов'язково має зняти головний убір. Вітаючись на вулиці зі старшими чи знайомими, чоловіки знімали капелюха (шапку, кашкета) і чемно вклонялися або кивком голови висловлювали свою повагу. При цьому привітно дивилися в очі зустрічного.
З особливим пієтетом (нім. pietдt, франц. рійtй, від лат. pietas — благочестя — глибока пошана до когось, до чогось) чоловікам, юнакам належить ставитися до осіб жіночої статі: першому вітатися, цілувати руки. Коли жінка заходить до кімнати, чоловіки мають вставати. У благочестивих сім'ях під час сніданку, обіду чи вечері члени родини (діти, онуки) починають їсти лише після того, як благословлять на це мати або батько, розпочавши трапезу першими.
9. В українському фольклорі як одній з найдавніших ознак народної мудрості широким полотном пролягає народна пісня.
Народна пісня
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Балади“ на сторінці 4. Приємного читання.
