З давніх-давен у цей день дівчата й хлопці виходять за село з веселими співами, розкладають вогнище на горі або десь у лісі, поблизу річки, танцюють навколо нього і стрибають через вогонь. Дівчата ще співають ворожбицьких пісень і за різними прикметами гадають, чи здійсняться їхні сердечні бажання. Ранком до сходу сонця вмиваються "іванівською" росою на красу. Дівчата плетуть вінки з пахучих трав і квітів, прикрашають ними голови.
Головними атрибутами свята є Купало і Марена, що в різних місцевостях України зображаються по-своєму. Так, на Поділлі й Волині дівчата роблять "Купало" з гілки верби. Для цього вони прикрашають її квітами й вінками, а потім ходять навколо такого "Купала" і співають пісень. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть. Хлопці кидають квіти на ті стежки, де ходять дівчата.
За якийсь час, коли вже дівчата "Купалом" натішилися, хлопці нападають на "Купала", обривають з нього вінки й квіти, а саму вербову гілку кидають у воду. Розкладають вогнище, й коли воно розгориться, стрибають через вогонь усі присутні: хлопці, дівчата, жінки й чоловіки.
Молодиці приносять із собою вареники та інший почастунок, а чоловіки й парубки — горілку; тут же біля вогнища частуються, а потім починають танцювати, співати пісень, ходячи навколо "Марени" — гілки чорноклену або вишні. Ось одна з таких пісень:
Ой, на горі, на горі, Там горіли вогні. То ж не вогні горять, То дівоньки ходять, Білу лозу ложать.
Коли б же я знала, Хто на неї ляже, Постелила б йому, Шипшину під боки, Каміння в голови.
Коли б же я знала, Хто на неї ляже, Постелила б йому, Перину під боки Подушку в голови.
Таке звичаєве свято наповнене моральним багатством, кличе до єднання людей з природою, підкреслює єдність поколінь, сприяє формуванню в особистості естетичних почуттів.
Можна лише шкодувати, що у зв'язку з процесами урбанізації, намаганнями відокремити людину від джерел національної культури, релігії, частина звичаєвих свят забувається. А натомість має місце запозичення обрядових свят інших народів, які далекі від нашої ментальності, не сприяють формуванню морально-духовних цінностей людини, інколи несуть у собі ознаки жорстокості, агресивності та ін. Зокрема останніми роками серед молоді набули поширення такі звичаєві свята, як Хелоувін, День Святого Валентина, запозичені з інших країн.
І вже зовсім недоцільним, на наш погляд, є надуманий, штучний і педагогічно шкідливий конкурс краси серед дітей з претензійними заокеанськими назвами "Міс Барбі" і "Містер Кен". Абсолютно неприпустимо з педагогічного погляду організовувати змагання 4—12-річних дітей для визначення того, хто з них зовні красивіший та ще й під чужинськими іменами. Фізична краса дитини — Божий дар і не варто дорослим ним маніпулювати, А якби навіть це й доцільно було робити, то знову ж таки виникає логічне запитання: чому Барбі, чому Кен, а не Наталочка і Петрусь? А "міс" і "містер" узагалі звернення зі світу дорослих з чужих країн.
Запозичати в розумних людей можна й треба, але лише те, чого не вистачає самим — уміння раціонально господарювати, консолідуватися у справі відстоювання своїх інтересів, дотримуватися поваги один до одного. Але звичаями, позитивними традиціями, обрядами треба користуватися своїми.
5. Низка традиційних свят українського народу наповнена звичаєвими елементами. Таким, наприклад, є свято "Явдохи", яке відзначають 14-го березня за новим стилем. У цей день, за повір'ям, повертаються з вирію ластівки. "Якщо побачиш ластівку, — повчала колись мати свого малолітнього сина, — то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: "На тобі, ластівко, на гніздо!" — це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе".
Дитина, у якої обличчя всіяне веснянками, що звуться ластовинням, побачивши ластівку в цей день, гукає: "Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!", після цього біжить умиватися "весняною" водою — "щоб ластовиння не було".
6. Українська народна педагогіка завжди була спрямована на виховання у дітей бережливого ставлення до довкілля. Це здійснювалося різними засобами: в усній народній творчості (піснях, казках, легендах, прислів'ях, оповідях та ін.) оспівувалась краса і велич природи, її одухотворення. Через систему застережень формували у дітей бережливе ставлення до живої і неживої природи. Наприклад, були поширені такі застереження: "Не руйнуй пташиних гнізд, не забирай пташиних яєць, бо твоє обличчя покриється ластовинням", "Не руйнуй гнізд лелек, бо це свята птаха. Якщо зруйнуєш гніздо лелеки, він у своєму дзьобі принесе жарину і спалить твою хату.", "Не їж зелених слив, бо в животі жаби виростуть", "Не плюй на вогонь, бо обличчя струпом покриється".
Цікавими в народній педагогіці є застереження, які спрямованні на виховання культури поведінки дитини під час їжі: "Не об'їдайся медом, бо через пуп потече", "Коли їси, то не співай, бо матимеш дурного чоловіка (дружину)", "Не їж у шапці, бо твоя жінка буде мати дурного чоловіка", "Не облизуй макогін, бо швидко станеш лисим", "їж цілушку хліба, будуть тебе хлопці (дівчата) любити", "Не сьорбай і не клацай ложкою по зубах, бо матимеш заїди" та ін.
7. У кожного народу є свої звичаєві норми, які регулюють взаємини між людьми. Наведемо лише окремі приклади усталених в українській народній педагогіці звичаїв, що торкаються особливостей міжлюдських стосунків.
У ментальності українського народу віками склався звичай звертатися до батьків, бабусь і дідусів на "Ви". У цьому реалізувалася заповідь Божа: "Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі"1.
Та згодом під впливом радянських тенденцій щодо приниження ролі сім'ї у вихованні дітей, руйнування культу Матері й Батька, а також через штучне запозичення з ментальності російського народу, де переважала тенденція спілкування з батьками і старшими на "Ти", в українській культурі теж почав ігноруватися цей важливий звичай.
У зв'язку з цим пригадується давня історія, свідком якої був один з авторів.
1945 р. — рік завершення Великої Вітчизняної війни. Воїни-захисники поверталися з фронтів у рідні сім'ї. Родина сільського коваля і матері-ланкової, яка виростила восьмеро діток, теж дочекалася свого найстаршого сина. Молодий, красивий капітан, груди якого прикрашали ордени й медалі, був гордістю всієї родини. За святковим столом зібралася вся дружня сім'я, близькі родичі, сусіди. Мати за допомогою двох дочок виставляла на стіл нехитрі страви: борщ, смажену картоплю зі шкварками, вареники з картоплею, вишневий кисіль, узвар. Був тут і житній хліб, спечений на капустяних листках. Батько приніс із заповідної схованки трилітрову сулію з сивухою. Менші дітки тулилися біля свого старшого брата-героя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Балади“ на сторінці 3. Приємного читання.
