Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила?
Як видно зі слів поета, не вчити своїх дітей звичаїв — це такий же гріх для матері, як і гріх не молитися Богові.
Розглядаючи історію українського народу, аналізуючи наше сьогодення, з жалем можна констатувати, що через соціальні негаразди, наругу над нашим народом з боку чужинців ми розгубили багато чого із золотого скарбу народної мудрості, зокрема й звичаєво-побутових надбань. Варто усвідомлювати, що звичаєва культура народу є основою формування таких моральних якостей як патріотизм, національна гідність, утвердження культу Матері й Батька, культу родини та ін.
Українці розселені по всьому світу. Недарма співають: "А нашого квіту та й по всьому світу". І пізнають українців серед інших народів у Німеччині чи Англії, в США чи Канаді, в Аргентині чи Австралії передусім за звичаєвими особливостями у побуті, за характером спілкування, за дотриманням обрядів. Український народ досить давній і свою духовну культуру наші пращури почали творити задовго до християнського періоду в Україні. Староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв. Тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без писанки, Святої Трійці — без клечання.
Традиції нашого народу завжди несли виховний зміст. Тому й передбачали обов'язкове залучення дітей до дійств за тими чи іншими звичаями.
Один народ різниться від іншого не тільки кольором шкіри чи мовою, а передусім звичаєвою культурою. Тому треба бережно і шанобливо ставитися до цих дорогоцінних надбань свого народу.
Зупинимося лише на кількох прикладах звичаєвої культури українського народу, в яких засвідчена педагогічна мудрість.
1. Прадавнім є звичай, погодувавши дитину, заколисувати її під мелодію пісні. Українська дослідниця народних звичаїв Гарафина Маковій так описує цей ритуал: мама клала синочка в колиску і співала:
Гой гайцю-гайцю, моє зернятко, Рости велике, таке, як татко, Гой гайцю-гайцю, моє дитятко, Рости чемненьке, таке, як татко.
Так співалося, коли серце не тільки над колискою звивалося, а й билося променем туди, де милий. Сину на потіху, мужу на втіху...
Дитина не розуміє маминих слів, але як весняна земля ловить рясний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає лагідною, як квіточка, що тягне свої пелюсточки до сонечка.
2. В українській народній педагогіці та культурі традиційним є звичай соціального інституту хрещених батьків. Батьки дитини обирають для своїх новонароджених дітей названих батьків — тата й маму. Під благодійним покровом православної церкви їх називають хрещеними батьками. Вони несуть дитину до церкви на охрещення. їх називають кумами. До кумів ставляться з повагою, звертаються до них обов'язково на "Ви".
З позиції соціальної дійсності потреба мати хрещених батьків виникла в сиву давнину. У цьому виявляється турбота рідних батьків про своїх дітей. Передусім на той випадок, коли хтось із рідних батьків (або й обоє) помре, хрещені батьки від імені Бога та громади мають повністю замінити рідних батьків, урятувати їх від сирітства.
Хрещених батьків обирають, як правило, не за багатством, а за чеснотами. У народі побутує прислів'я: "З нечесним я за один стіл не сяду, хай мені сто карбованців дають". Вважають, що від нечесного гріх може перейти на дитину.
Церковний ритуал хрещення дитини зберігся й донині з певними відтінками залежно від звичаєвої культури в різних регіонах України. Проте у наші дні дещо знецінилася сутність вибору хрещених батьків для своєї дитини — обирати не за багатством, а за чеснотами. Дуже часто тепер обирають кумів за їх багатством. У цьому випадку батьки грішать перед Богом і своєю совістю.
3. У православних мирян узвичаївся день чистого четверга. Це четвер останнього тижня перед Великоднем, який називається чистим, світлим, великим, страсним або живим.
Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще вдосвіта, до схід сонця селяни чистять у стайнях, коморах, на подвір'ї, у хатах. Усе повинно бути чистим і мати святковий вигляд. У саду і на городі господар згрібає на купу торішнє листя, бадилля, сухе гілля й підпалює, щоб очистити землю від морозу, зими, смерті і всякої нечисті. Робиться це зі спеціальними заклинаннями: "Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала"1.
4. 3 періоду язичництва український народ відзначає свято Івана Купала. Сценарій цього свята наповнений різнобарв'ям народних звичаїв, у яких зосереджено глибокі морально-духовні цінності.
Свято Івана Купала — це день літнього сонцестояння. У старих писаних джерелах з урахуванням особливостей менталітету певних етнічних груп української спільноти зустрічаємо різні сценічні варіанти звичаєвих дійств.
Український етнограф Олекса Воропай у своїй праці "Звичаї нашого народу"2 наводить кілька варіантів свята Івана Купала. Зупинимося на окремих фрагментах цього дійства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Балади“ на сторінці 2. Приємного читання.
