Розробка і реалізація регіонального управління суспільним життям, що називають регіональною політикою, в період подальшого розвитку реформ в Україні мають стати вираженням соціально-економічного аспекту взаємин між центром і регіонами. Завданням регіональної політики є забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів з метою успішного функціонування їх господарських комплексів і створення умов, у яких жителі регіонів зможуть вільно реалізувати свої можливості. Географічний аспект регіональної політики полягає в обґрунтуванні та розробці оптимальної територіальної структури суспільно-господарського комплексу держави і життєдіяльності населення.
У минулому регіональна політика не враховувала особливостей і специфіки окремих територій, що призвело до виникнення значних диспропорцій у територіальній структурі суспільно-господарського комплексу. Центральні керівні органи мало приділяли уваги раціональному використанню місцевих трудових і природних ресурсів, внаслідок чого збільшився розрив у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів. Так, Запорізька область за виробництвом валового суспільного продукту на одну особу випереджає Закарпатську в 1,8 раза. На сьогодні економічний потенціал держави зосереджений головним чином у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Київській областях, в яких розміщено 4,7 % усіх створених в Україні основних фондів. Разом з Одеською областю на них припадає майже 60 % обсягів промислового виробництва. Така нерівновага загальноекономічних та соціальних індикаторів за регіонами посилює соціальну і політичну напругу в державі, зумовлюючи необхідність вжиття заходів щодо забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни.
Державна регіональна політика на нинішньому етапі має бути підпорядкованою забезпеченню використання природно-ресурсного потенціалу та трудових ресурсів регіонів, комплексно-пропорційному розвитку територій і вирішенню гострих соціальних проблем на місцях.
Головним завданням регіональної політики в економічній сфері є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури; формування і розвиток вільних економічних зон із визначенням локальних територій для їх розміщення, налагодження при- і транскордонного співробітництва між регіонами; проведення децентралізації управління економікою з урахуванням її багатоукладності на базі міцної вертикальної структури влади.
У соціальній сфері завдання регіональної політики мають спрямовуватись на відновлення і розвиток соціальної інфраструктури, забезпечення необхідних умов життєдіяльності населення регіонів; раціональне використання трудових ресурсів шляхом удосконалення функціонування ринків праці та систем соціального захисту населення; формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих і створення нових населених пунктів, регулювання їх розвитку.
В екологічній сфері головним завданням регіональної політики є регулювання природно-господарської збалансованості регіонів, охорона навколишнього природного середовища, ефективне природокористування.
Для реалізації поставлених завдань доцільно утворити Державний комітет регіонального розвитку, який би формував і реалізував державні регіональні програми з урахуванням ініціативи регіонів та використанням відомчих розробок. Першочерговим завданням е також обґрунтування рівнів регіонального управління - загальнодержавного, регіонального, локального та чітке розмежування їх функцій.
Головною передумовою успішного регіонального управління є чітко розроблена схема одиниць суспільно-географічного районування й адміністративно-територіального устрою держави. Нині в Україні діють 24 обласні, Київська та Севастопольська міські, 519 районних державних адміністрацій, серед яких 18 районних державних адміністрацій у містах Києві та Севастополі. Місцеве самоврядування має поступово набути широких прав, фінансової автономії і нести всю відповідальність перед громадянами та законом за стан справ на відповідних територіях.
Реформування економіки і перспективи соціально-економічного розвитку України значною мірою залежать від ефективної діяльності державних органів влади на різних рівнях управління. Всі три рівні управління - державний, регіональний і локальний - обов'язково мають включати такі етапи: ретроспективний аналіз, прогнозування усіх сфер діяльності, планування і конструювання соціально-економічного життя, контроль за виконанням завдань.
На загальнодержавному рівні управління визначається генеральний напрям соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, розробляється Державна програма комплексного соціально-економічного розвитку та розміщення господарського комплексу країни, великі регіональні програми. Діяльність держави поширюється на всій території країни в економічній, соціальній, культурній і політичній сферах, що має загальнодержавне значення.
Регіональний рівень управління охоплює господарські комплекси основних макрорайонів та адміністративних областей. У межах цих територій визначається загальна стратегія розвитку господарства на основі виконання державних регіональних програм, узгоджуються напрями природокористування виробничої та адміністративної діяльності. Для кожного макрорайону складається прогнозно-індикативний план і схема розвитку господарства. Найбільш стійкою одиницею регіонального управління є адміністративна область. У межах областей вже тривалий час функціонують територіальні спільноти - соціально-економічні комплекси, яким необхідно надати нового змісту та ширших повноважень. Територія адміністративної області має розглядатись як цілісна територіальна система мезорівня, в якій збалансовано функціонують природноресурсна, розселенська, виробнича, соціальна, демографічна й екологічна підсистеми. В кожній області розробляються прогнозно-індикативний план та програма соціально-економічного розвитку, схема комплексної організації території, паспорт області та обласного центру. Контроль за виконанням державних програм і місцевих індикативних планів на території області може здійснювати орган типу Координаційної ради.
Локальний (місцевий) рівень управління повинен забезпечувати реалізацію всіх рішень від макро- до мікрорівня на підзвітній території. Місцеві органи здійснюють управління локальним комплексом мікрорайону, контролюють використання усіх видів природних ресурсів, забезпечують їх охорону, запроваджують ефективну соціальну, економічну й екологічну політику. На локальному рівні розробляються прогнозно-індикативний план соціально-економічного розвитку території, схема і проект районного планування, проекти технополісів, технопарків та інших інноваційних форм територіальної організації господарства, а також паспорт району і районного центру.
1.9. Наукові основи соціально-економічного районування
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Щук С.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1.8. Регіональна економічна політика та її завдання“ на сторінці 1. Приємного читання.