Розділ «Епілог. Далі буде»

Життя і любов тривали на останній заставі людства на планеті Земля, хоча багато чого змінилося.

Змінилась і я.

Це було перше моє перевтілення в носії того самого виду. Виявилося, що таке переродження набагато важче, ніж переселення на іншу планету, адже я вже мала певні очікування щодо життя в тілі людини. До того ж від душі на ім’я Пелюстки До Місяця я отримала чималий спадок, і далеко не все тут було приємне.

Я успадкувала тугу за Прядильницею Хмаринок. Скучила за матір’ю, якої ніколи не знала, і краялася через те, що зараз вона страждає. Мабуть, на Землі не існує радості без горя — вони урівноважені на невидимих терезах.

Мені у спадок дісталися неочікувані обмеження. Я звикла до дужого, стрімкого, високого на зріст тіла — тіла, що могло пробігти кілька миль, триматися без їжі та води, піднімати тягарі й дотягтися до найвищої полички. Нове тіло було слабким — і не тільки фізично. Щоразу, коли я сумнівалася в собі (а останнім часом це траплялося часто), його просто знерухомлювала ніяковість.

Я успадкувала нову роль у людському суспільстві. За мене носили тягарі та пропускали вперед. Мені давали найлегшу роботу, а часто-густо так і не дозволяли її доробити. А найгірше — те, що я справді потребувала сторонньої допомоги. М’язи мої були слабкі й не пристосовані до важкої праці. Я швидко втомлювалася, і мої спроби це приховати нікого не могли обдурити. Мабуть, я б і милі не пробігла без перепочинку.

Однак справа була не тільки у моїй фізичній слабкості. Я звикла, що обличчя моє вродливе, проте люди здатні дивитися на нього зі страхом, недовірою, ба навіть ненавистю. Моє нове обличчя не викликало таких емоцій.

Мене часто плескали по щічці, брали пальцями за підборіддя, щоб зазирнути в очі. Мене повсякчас гладили по голові (неважке завдання, адже я заледве переросла дітей), а волосся пестили так часто, що я припинила звертати на це увагу. Зараз ті, хто раніше мене мовби й не помічав, робили це так само часто, як і друзі. Навіть Люсина, коли її дітлахи почали ходити за мною хвостиком, як цуценята, тільки вдавала, що заперечує. Фрідом залазив мені на коліна за першої-ліпшої нагоди і заривався обличчям у моє волосся. Ісая був уже задорослий, щоб так виказувати свою любов, але йому подобалося тримати мене за руку (долоньки у нас були однакові) й завзято розпитувати про павуків і драконів, футбол і вилазки. Водночас діти й досі не наближалися до Мелані: мати занадто ревно залякувала їх, і тепер перемінити їхнє ставлення було непросто.

Навіть Меґґі та Шерон — хоча вони й далі намагалися не дивитися в мій бік — у моїй присутності дедалі частіше втрачали колишню суворість.

Змінилося не тільки моє тіло. В пустелю з деяким запізненням прийшли мусони, і я була цьому рада.

По-перше, я ще ніколи не вдихала запаху чапарелевих заростей під дощем — тільки смутно пам’ятала його зі своїх спогадів про спомини Мелані,— а тепер цей запах омив застояні печери й наповнив їх незвичною свіжістю — майже пряною. Цим запахом просякло моє волосся, і я постійно його відчувала. Він навіть мені снився.

По-друге, Пелюстки До Місяця все життя прожила в Сієтлі, тому чиста смуга безхмарного неба і палюча спека пустелі так само бентежили — заледве не шокували — мій організм, як шокувала б завіса з густих хмар будь-кого з жителів пустелі. Хмари були неймовірні — яка переміна після нудної, невиразної блакиті! Вони були об’ємні й рухливі. Вони складалися в дивовижні картинки.

У печерах Джеба готувалися до перемін — і переїзд у гральну кімнату, яка тимчасово перетворилася на спальню, давав можливість налаштуватися на серйозніші перестановки.

Бракувало місця, тому жодна кімната не лишилася незайнятою. І все-таки жити в колишній кімнаті Веза погодилися тільки новенькі: Кенді (зрештою вона таки згадала своє ім’я) та Лейсі. Я співчувала Кенді — не пощастило їй із майбутньою сусідкою, однак колишня цілителька жодного разу не висловила занепокоєння такою перспективою.

Коли закінчаться дощі, Джеймі переїде у кімнату Брандта й Аарона — займе там вільний куточок. Мелані з Джаредом виселили Джеймі до Іянової кімнати ще до мого переродження в тілі Пел — Джеймі вже не дитина, має розуміти.

Кайл заповзявся розширити вузьку ущелину, яка правила за спальню Волтеру, щоб коли пустеля знову висохне, все вже було готово до переїзду. Для одного там і так було достатньо місця, але Кайл не збирався жити сам.

Щоночі у гральній кімнаті Сонні скручувалася калачиком у нього на грудях, немов кошеня, що потоваришувало з велетенським собакою — з ротвейлером, якому воно цілковито довіряє. Сонні була з Кайлом завжди. Відтоді як я розплющила свої сріблясто-сірі очі, я ще жодного разу не бачила їх нарізно.

Кайл, здавалося, досі дивувався, ці неможливі стосунки просто збивали його з пантелику, і він не помічав довкола геть нічого. Він не облишив спроб повернути Джоді, але щоразу, коли Сонні тулилася до нього, Кайл пригортав її лагідними руками.

Ще до дощів у печерах не залишилося жодного вільного місця, тому я оселилася з Доком у лікарні, яка більше не лякала мене. Ліжка були не дуже зручні, проте мешкати тут виявилося цікаво. Кенді пам’ятала подробиці з життя Славної Пісні набагато краще, ніж зі свого; у лікарні тепер творилися дива.