Розділ 19

Колоритна постать чоловіка у червоному проступила з пітьми. Він зупинився навпроти, підкручуючи великі елегантні вуса. Немов персонаж з історичного бойовика, цей добродій носив на боці меч.

— Я забираю все, що ви маєте. Все! Швидко!

Два чоловіки у формі метнулися до нас, очевидно, щоб перевірити, чи зрозуміли ми сказане. Вони мали дивні рушниці з велетенськими стволами та дерев’яними прикладами. Позаду почулося шарудіння трапа, що піднімався, забираючи любого капітана Гарса, який усе ще стримів на останній сходинці. Я нахилився, вдаючи, що хочу підняти валізи, повернувся, стрибнув і зловив капітана.

Гучний постріл — щось просвистіло біля моєї голови та вліпилося в обшивку корабля. Капітан вилаявся, замахуючись на мене кулаком. Нічого кращого він не вигадав би й навмисне. Я відступив убік, схопив його за руку і вивернув йому за спину. Капітан заскімлив від болю — приємно слухати.

— Відпусти його, — пролунав чийсь голос.

Я глянув за плече капітана, що тремтіло, як у пропасниці, і побачив Слона, розпластаного на землі й з ногою того червоношатого військового на грудях. Як виявилося, меч у цього добродія не лише для краси: лезо зараз притискалося до горла мого побратима.

Відчуваю, паршивий видасться день. Вільною рукою я злегка надавив капітанову шию перед тим, як відпустити його.

Він ковзнув униз і непритомною головою бемкнувся об сталеві сходи з милим моєму серцю звуком. Я відійшов від нього, а Слон нетвердо звівся на ноги, обтрусив із себе пил і повернувся до нашого викрадача:

— Даруйте, сер, можу я смиренно запитати вас про назву планети, на якій ми зараз стоїмо?

— Спіовенте, — прогарчав чолов’яга у відповідь.

— Дякую. А тепер, з вашого дозволу, я допоможу моєму другові капітану Гарсові встати на ноги, щоб попросити в нього вибачення за нечемну поведінку мого юного друга.

Ніхто не зупинив Слона, коли він наблизився до капітана, який щойно почав опритомнювати. Капітан знепритомнів знову: Слон добряче зацідив йому в мордяку.

— Я не мстива людина, — промовив мій наставник, дістаючи гаманця та передаючи його офіцеру. — Але цього разу мені захотілося виявити свої почуття до того, як повернутися до нормального, мирного стану. Ви, звісно, розумієте, чому я так учинив?

— На вашому місці я вчинив би так само, — зауважив офіцер, підраховуючи гроші. — Але ігри завершено. Навіть не намагайтеся заговорювати до мене, бо ви трупи.

Він відвернувся від нас, тим часом із темряви з’явився інший чоловік із двома парами чорних металевих кайданів у руках. Слон стояв сумирно, не протестуючи, поки той чоловік припасовував кайдани на його щиколотках. Я не знав, що то за штуки, але мені вони не сподобались. Загнуздати мене буде не так просто.

Утім, виявилося, що і я достатньо поступливий. Коли мені в спину вперлося дуло рушниці, я особливо не протестував проти прилаштування тих штукенцій на мої ноги. Той, хто начепив їх, щоб пильно подивився мені в очі, підійшов так близько, що його смердюче дихання досягало мого обличчя. Чоловік був потворним і від природи, а зморщений шрам через усю пику не додавав краси. Він сильно тицьнув пальцем мені в груди й озвався:

— Я Тарс Тукас, слуга всесильного повелителя Капо Доссії. Але ніколи не називай мене на ім’я; для тебе я господар.

Я радо погодився не називати його на ім’я й уже вимовив інше, більш підхоже, на мою думку, слово, коли він натиснув кнопку на металевій коробці, яка висіла у нього за поясом.

Наступний мій спогад: я на землі, намагаюся розігнати червоний туман болю з-перед очей. Перше, що побачив: Слон поряд зі мною здригається в конвульсіях. Я допоміг йому підвестися. Тарсу Тукасу не треба було так чинити, зважаючи на вік мого побратима. Цей негідник шкірився своїми шрамами, коли я обернувся до нього.