TextBook Раптом, після довгої мовчанки, її носії заговорили, й один з них, обернувшись, незрозумілими словами й жестом намагався привернути її увагу. Вона глянула туди, куди він вказував, і там, на вершині пагорба, побачила арку. Вона вже знала, що це пам’ятник на честь якогось видатного науковця або добродійної вдови – відколи зійшли на сушу, вони багато таких проминули, – але цей, що вимальовувався на тлі призахідного сонця, був найдивовижніший і найгарніший серед них усіх. І все ж, неясно чому, це видовище її стривожило – Кітті вбачала в ньому якийсь особливий сенс, але не могла висловити, який саме: заледве відчутна загроза чи насмішка? Вони увійшли в бамбуковий гайок, його пагони дивно хилилися в бік дороги, наче хотіли затримати її паланкін. Хоч вечір того дня був безвітряний, бамбукове листя злегка тремтіло. Їй здалося, що це хтось сховався в заростях і спостерігає за ними. Тепер вони підійшли до підніжжя пагорба, рисові плантації залишилися позаду. Носії почали підніматися на пагорб бадьорою ходою. Він був усіяний маленькими, вкритими травою горбиками, що стояли дуже-дуже близько один до одного, так, що земля брижилася, наче піщаний берег після відпливу; Кітті знала, що це, бо проминали вони такі галявини щоразу, коли заходили й виходили з густонаселеного міста. То було кладовище. Тепер вона збагнула, чому носії привернули її увагу до арки на вершині пагорба, – вони дісталися до місця призначення.
Вони пройшли через арку, й носії зупинилися, щоб перекласти паланкінові палиці з одного плеча на друге. Один з них обтер спітніле обличчя брудною ганчіркою. Вузька дорога зміїлася вниз. Обабіч неї стояли брудні халупки. Опускалася ніч. Але раптом носії збуджено заговорили й одним стрибком, різко струснувши паланкін, притислися до стіни. За мить вона збагнула, що їх налякало, бо, доки вони стояли, перемовляючись, повз паланкін пройшло четверо селян, швидко й мовчки, несучи нову, нефарбовану труну, свіже дерево якої в напівтемряві сяяло білим. Від страху серце Кітті мало не вискочило з грудей. Труну пронесли, але носії стояли як укопані, здавалося, не могли зібратися на силі, щоб іти далі. Але ззаду пролунав окрик і вони рушили. Більше від них не долинало й звуку.
Вони йшли ще кілька хвилин, а тоді різко звернули у відчинені ворота. Паланкін поставили. Вона прибула.
31
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розмальована вуаль» автора Вільям Сомерсет Моем на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „30“ на сторінці 1. Приємного читання.