Розділ «14»

Я СКАЗАЛА Невені, що мені треба відійти, й рушила до виходу, бо потребувала хоча б кількох хвилин тиші для обдумування плану подальших дій. Тепер Енміті знала, що історія, яку ми з Невені розповіли, була брехнею. Вона захоче отримати інше пояснення. Вірогідно вона зрозуміла, що нещасний випадок із Домітріанами — це повністю моя вина.

Чи повірить їй хто-небудь?

На більшість із присутніх почали діяти хімічні речовини. Я пройшла повз Вельмишановних Панів різних вікових груп: одні з них валялися на підлозі, інші — гиготали, перехилившись через бильця стільців, декотрі стояли, притулившись до вікон. При цьому хтось розмовляв сам із собою, а хтось зачаровано розглядав власні руки. Поміж натовпу ходили лікарі ну і нан Домітріани, які слідкували за тим, щоб не трапилося передозування або не розвинулися побічні реакції на наркотики.

Незважаючи на настанови Сутери ну Імпірінс, багато людей навколо виглядали неохайно. Основна маса поводилася як божевільні. Навіть Креденза Фордайс розляглася на підлозі, широко розставивши ноги, і криво посміхалася всім перехожим. Над нею стояла Елантра, яка безглуздо сміялася і намагалася підняти з підлоги Кредензу.

Я мовчки пройшла повз і відчула велике полегшення, коли нарешті опинилася в прохолоді коридору. Почувши звук кроків за спиною, я зрозуміла, що план втечі не вдався.

— Вже покидаєте нас, Вельмишановна панно Імпірінс?

Я повільно повернулася до Енміті. Вона обійшла мене по колу, немов тварина, і я завмерла на місці, розмірковуючи лише над тим, як би справжня людина повела себе в цій ситуації.

Мій двійник. Моя тінь. Буде логічно, якщо вона розкриє мій блеф.

Я думала лише про хижака, який стояв переді мною.

— А вам що до того? — голос прозвучав занадто різко і грізно: так говорила справжня я.

Енміті не відповіла, лише поглянула на мене.

— Я дуже втомилася, — я видавила із себе посмішку і спробувала зобразити щирість. — Чудове свято. Шкода, що з Ексалтідом трапилося подібне нещастя.

Я відступила вбік, але Діаболік миттю загородила мені шлях. Швидкість, безшумний рух, легка хода. До урізання м’язів, я рухалася так само, у такому самому темпі. Я б могла зійтися з цією істотою один на один, у рівному поєдинку.

Але не зараз. Я не впораюся з повноцінним Діаболіком, однак, якщо вона зрозуміє, хто я, мені доведеться вбити її до того, як вона розкаже про це ще комусь. Я не уявляла, як це зробити.

Енміті дуже близько нахилилася і її бліді бездонні очі пильно поглянули на мене. Порівняно зі мною вона здавалася просто велетнем.

— Що таке? — насмілилася запитати я після тривалої паузи.

— Мені відомо, що ви брешете про події тієї ночі у ваннах Домітріанів, Вельмишановна панно Імпірінс.

Заперечити. Це найкраще, що я можу зробити.

— Я вже казала...