Розділ «14»

— Дівчина Сагну казала про це. Я чула. Ваша історія була брехнею.

— Моя історія? У мене немає ніякої історії. Я вже казала, що не пам’ятаю подій тієї ночі! — я сподівалася, що моя відповідь прозвучала істерично і налякано. Насправді ж я намагалася прорахувати, чи вистачить мені сили, щоб убити її. Потрібно діяти несподівано.

Вона схилила голову на бік й на її обличчі з’явився якийсь тваринний і загадковий вираз.

— Щось із вами не так, але я не знаю, що саме. Поки що не знаю.

Отже, вона ще не зрозуміла, що ми з нею однієї породи. Вона переслідувала мене, керуючись своїми інстинктами, але, навіть зараз, розглядаючи мене зблизька, Енміті не могла з упевненістю сказати, що я — не людина. Фактично, вона сумнівалася навіть у словах, які почула під час нашої з Невені розмови, інакше б уже викручувала мені руки, змушуючи сказати правду. Урешті-решт, як спадкоємиця Імпірінс могла покалічити двох Домітріанів у свій перший день при Дворі?

Усвідомлення цього факту підбадьорило мене.

— У мене немає часу для цих дурниць, ти, нелюдське створіння! А тепер відійди вбік і дай мені пройти!

Вона не зрушила з місця.

— Я сказала відійди! — повторила я і по моїх венах побіг адреналін. Я хотіла відсунути її вбік. Хотіла накинутися на неї. Але я пригасила імпульс агресії, що наростав у моїх жилах.

Аж раптом...

Аж раптом я почула голос:

— У вас усе гаразд?

Невимушені та людяні слова, що пролунали з коридору, нарешті поклали край нашій дивній розмові. Я поглянула на Гладдіка Атона — молодого аристократа, якого зустріла у свій перший день у компанії Елантри та Кредензи.

— Так, Вельмишановний пане Атон, — ствердно хитнула головою Енміті.

— Так, — підтвердила я, відвертаючись від Енміті.

Турботливий погляд яскравих зелених очей Гладдіка зустрівся з моїм, і в їх глибинах я побачила емоції, які не змогла зрозуміти.

— Вельмишановна панно Імпірінс, чи дозволите провести вас до вілли Імпірінс?

Я кивнула і дозволила йому підійти та взяти мене за руку.

— Відведіть мене звідси.

Я не озирнулася, щоб поглянути на Енміті ще раз. Я відчувала, як її погляд пропалює мене наскрізь з кожним кроком, що віддаляв мене від її вбивчої уваги. Принаймні на деякий час.