Розділ «III»

Двi з половиною доби пiшло на ознайомлення з усiма матерiалами справи. Практично день i нiч. Товстелезнi папки копiй з мiлiцiї, компакт-диски з агентства «Меркель»… Маса вiдеоматерiалiв, опитаних свiдкiв, пiдозрюваних, купа рiзних експертиз. Усього було стiльки, що пухла голова.

Андрiйович сказав правду. Ймовiрно, так ще не шукали нiкого. I перше враження хоч-не-хоч складалося таке, що бiльше у цiй справi неможливо зробити нiчого. Фiзично неможливо. I коли пiд кiнець третьої доби я вiдкинувся на спинку крiсла, картина вималювалася така.

Андрiан, чи то пак Андрiй Чумак, дiйсно був вiдомим i успiшним письменником. Десять рокiв тому вiн замайорiв на нашому лiтературному небосхилi. П'ять рокiв, як його почали друкувати у Росiї, а потiм i екранізувати. Усi його романи, а вони лежали стосом ось тут передi мною, це детективи. А пiвтора року тому, пiсля вiдомих подiй, з'явився художньо-публiцистичний роман «Пастка на Вовка».

За нiч я перечитав його i погодився iз загальноiснуючою точкою зору. Роман був замовленням певних полiтичних сил, точнiше партiї «Надiя країни», яку при зустрiчi зi мною представляв Камiнський i яка пiсля цих самих подiй зайняла панiвне становище у суспiльствi, а прiзвище, зрозумiло чиє, не надто тонко винесене у назву книги, стовiдсотково пiдтверджувало здогади. Тим паче, пiд час написання роману Чумак придбав собi джип «Хонда-Пілот», новий, з автосалону, на що, очевидно, ранiше не вистачало фiнансiв, отримуваних з гонорарiв. Роман, а потiм i однойменний фiльм викликали неабиякий резонанс, навiть скандал у полiтичних i письменницьких колах. На думку Свiтлани Чикурди, з якою за цi днi я спiлкувався кiлька разiв i яка завдяки своєму фаху багато чого могла менi пояснити, партiя «Надiя країни» злетіла на свiй полiтичний олімп на крилах цього роману, а швидше фiльму. А сам Чумак набув ще бiльшої популярностi. У Захiднiй Європi до нього приклеївся iмiдж революцiйного письменника. За кордоном масово почали друкувати практично всi ранiше виданi у нас романи. Нiмеччина, Швецiя, Англiя… Та пiсля цього не вийшло у свiт жодної нової книжки Чумака! Лише перевидавалися написанi ранiше.

Нiчим, крiм письменництва, Чумак не займався i жив безладно. Мiсяць-два i бiльше мiг писати, практично не виходячи з кабiнета, днював i ночував за комп'ютером. Тижнями i мiсяцями мiг десь бувати — у роз'їздах, на рiзноманiтних тусовках i рекламних заходах, причому подорожi цi нiяк не контролювала його дружина i тим паче вже доросла донька, котра мешкала окремо.

Полювання i риболовля були окремою сторiнкою його життя. Через них на довгий час мiг забути як про сiм'ю, так i про творчiсть. Багато документальних даних i показiв свiдкiв пiдтверджували його перебування на вiдомих мисливських базах в районах розташування великих водойм та у цiлковитiй глушинi, де вiн мiг жити у наметi з псом, готував щодня юшку i час вiд часу спiлкувався з такими, як i вiн. Можливо, якраз там i виношувалися задуми його нових шедеврiв. Користувався Чумак i послугами дорогих туристичних фiрм, якi органiзовували полювання за кордоном. I усi покази свiдкiв стверджували, що це було його життєвою потребою.

Як мої колишнi колеги, так i приватнi детективи з «Меркелю» зробили багато спроб поритися у його «бруднiй бiлизнi». Там не знайшлося нiчого аж такого. Рiзнi свiдки намагалися навiшати на нього як не одну, то iншу жiнку з лiтературних i телевiзiйних тусовок, проте якоїсь одностайності тут не було. Якщо цi припущення i вiдповiдали дiйсностi, то були тимчасовi стосунки, яким сам Чумак, схоже, не надавав значення.

Проблем зi здоров'ям, судячи з усього, письменник не мав. За пiвроку до зникнення пiд час одного з лiтературних форумiв його прооперували на гострий апендицит. У справi були численнi супутнi медичнi обстеження, проведенi до та пiсля операцiї, i вони свiдчили, що Чумак був цiлком здоровий.

У березнi цього року вiн поїхав у такий собi тур весняного полювання на гусей та качок. Чотири днi був у Черкаськiй областi на водосховищi, потiм тиждень у Херсонськiй. I там, i там його пам'ятали в обласних та районних УТМР, де письменник оформляв дозвiл на полювання, знаходилися свiдки й серед мисливцiв на мiсцях.

Весна цього року була рання. Озера розмерзлися i Чумак полював з човна на гусей, живучи iз собакою на мисливських базах. Двадцять першого березня його востаннє бачили на базi «В'юнище» поблизу Олександрiвки. Письменник удосвiта здав номер, сiв у машину i виїхав з територiї бази. Свiдкiв, що бачили б його пiсля цього, у справi не було.

I все ж, на цей момент Андрiан Чумак ще не зник на зовсiм. Вiн телефонував сам i вiдповiдав на телефоннi дзвiнки ще день. Щоправда, жоден з тих, хто говорив з ним, не мiг пригадати нiчого про мiсце його перебування. Про це мова не велася. Троє з його спiврозмовникiв навiть запитали: а де ти зараз? Вiдповiдь була — ловлю рибу.

I це одразу ж породжувало двi версiї: перша — останню добу перед зникненням Чумак також провiв бiля води, а отже i слiди його перебування потрiбно шукати на якiйсь водоймi; друга — письменник збрехав: вiн не ловив рибу або ж просто навмисне не називав мiсця свого перебування. Отже, не бажав, аби хтось про нього знав.

Троє спiврозмовникiв засвiдчили, згiдно з матерiалами справи, що Чумак був у бадьорому настрої. Усi, навiть хто не цiкавився мiсцем перебування письменника, чули його задоволений голос i жарти — мова новоявленого класика була багатою. Двоє з тих, про кого йшлося, пiд час розмови начебто чули цвiрiнькання птахiв. Iнший — звуки вiтру. Вiн же свiдчив про те, що двiчi чув гавкання собаки.

У справi вказувалася i точна година його розмови, першої пiсля виїзду з бази «В'юнище». Восьма сорок. Якщо брати до уваги свiдчення сторожiв, що її територiю вiн залишив о пiв на четверту ранку, то теоретично майже за шiсть годин, маючи надiйну машину, по майже вiльнiй у такi години трасi можна було проїхати не менше п'ятисот-шестисот кiлометрiв. Олiвцем я обвiв на картi приблизне коло, центром якого була база у Херсонськiй областi.

Виходило дай Боже…