Розділ «ХIX»

Версiя, що Чумак зник з власної волi, посiла тепер основне мiсце. Ба бiльше, це припущення стало нав'язливим. Я розумiв його шкоду для слiдства у цiлому, але не думати про це не мiг. Експертиза в особi Андрiйовича встановила достовiрнiсть моєї знахiдки — ромбовидний шматок зеленої тканини дiйсно ранiше належав до камуфляжної сiтки, якi продавалися у мисливських магазинах. Таким чином, людина, що проробила тунель в очеретах, хотiла сховатися. Єдине, чого я не мiг довести на усi сто, що цiєю людиною був саме Андрiан Чумак.

За моєю вказiвкою хлопцi буквально перетрусили гараж письменника, де той зберiгав мисливсько-рибальський реманент. Якби-то їм вдалося знайти аналогiчний клаптик i там! На жаль, цього не сталося. Не знайшлося i самої сiтки. Отже, мисливець забрав її у подорож. У таких справах не можна покладатися на iнтуїцiю, але вона — рiч настирлива. Тому усi мої думки почало займати лише одне — куди мiг заховатися Чумак разом з джипом, реманентом i псом, якщо, звiсно, усе так i вiдбувалося.

Однозначно це мало бути повнiстю безлюдне мiсце. I що не кажи — по цiлiй країнi їх достатньо. Хоч Україна, звiсно, не Сибiр, при бажаннi знайти такий закуток можна. То ж у випадку, якщо вiн дiйсно втнув таке, неможливо перевiрити усi лiси та болота. Не можна задiяти такi сили, щоб ретельно обшукати усi бiльш-менш глухi мiсця, адже мисливсько-рибальськi рейди Чумака могли простягатися не на одну сотню чи навiть тисячу кiлометрiв. Звiсно, у бажаннi бути ближче до природи люди тепер лiзуть скрiзь i за подiбних розкладiв рано чи пiзно його знайдуть або ж вiн вийде сам. Проте мене це не влаштовувало. Я бажав його знайти. Хай там що, зараз я був власником детективної агенцiї i справа мене, що називається, забрала. Менi марився не лише бiльш нiж солiдний гонорар, а й реклама справи, якою захопився не на жарт — власної справи. Ось вона, агенцiя, котрiй вдалося знайти Чумака. Ось вiн, цей Анатолiй Рибак… I вiдганяючи передчасну ейфорiю, я намагався дiяти конструктивно i придумати якийсь iнший, обхiдний напрямок пошукiв.

Для подiбного вчинку у людини мають бути вагомi пiдстави. Навiть у такої незвичайної людини, як Андрiан Чумак. У розробцi версiї втечi вiд переслiдувань я покладався на допомогу Валерiя. Як головний редактор вiдомого журналу, вiн був компетентною людиною у багатьох питаннях суспiльного життя. А пiсля моєї відмови Свiтлані iнших кандидатур просто не залишалося. I Валерiй Перейма якнайкраще виправдовував мої сподiвання, не лише даючи поради, а й пiдкрiплюючи їх знайденими матерiалами.

Нападки на Чумака як на письменника з боку засобiв масової iнформацiї та полiтичних сил почалися одразу пiсля виходу у свiт його скандального роману «Пастка на Вовка», а з показом однойменного серiалу проти нього ополчилося мало не пiвкраїни — усi, хто спiвчували «Волi народу». Нiколи до цього письменник не втручався у дражливi полiтичнi питання i займав нейтральну позицiю. Бiльше того, Валерiй вважав, що в умовах жорстокого протистояння двох полiтичних сил, якими були «Воля народу» та «Надiя країни», ця книга, а особливо фiльм, послужили потужним iмпульсом для збурення суспiльної думки. Звiсно, вiдданi прибiчники кожної з партiй не змiнили своїх полiтичних симпатiй. А от тi, хто вагався… Не один громадянин пiсля вечiрнього перегляду «Пастки на Вовка» дещо по-iншому подивився на корiння своїх болючих повсякденних проблем. А це тисячi, можливо, навiть мiльйон голосiв. Щоправда, поразку «Волi народу» прогнозували бiльшiсть полiтичних оглядачiв, бо на той час партiя вже починала втрачати свої позицiї, але хтозна, як би розвивались подальшi подiї, якщо б не почались заворушення у столицi. А вони почались практично одразу пiсля виходу на екрани чотирисерiйного фiльму.

Та чи могло це бути причиною для зникнення… Як знати? Версiю про полiтичний чинник у зникненнi Чумака розробляли як слiдчi органи, так i приватнi детективи. Валерiй також був переконаний, що фiзичне усунення Чумака тепер уже не мало сенсу для «Волi народу» i могло бути тiльки помстою. Але такий мотив не лише я, а й усi мої попередники також визнавали несерйозним. Та й сам Валерiй схилявся до того, що убивство Чумака тепер могло лише нашкодити «Волi народу», яка зазнала повної поразки. Чумак як письменник зробив свою справу i бiльше нiкому не був потрiбний, хiба що в ролi такого собi сучасного нацiонального iдола, одного з багатьох, без яких немислиме життя натовпу.

I все ж сам Чумак мав бачити наслiдки своєї працi, розумiти, що грубо втрутився у важливi речi, нашкодивши сильним свiту цього, здатним заплатити по заслугах. Отже, не мiг не усвiдомлювати, що втеча — це найкращий порятунок вiд розправи. Версiю ж пiдставного убивства з боку самої «Надiї країни» з метою «повiсити» кричущий злочин на недобитих супротивникiв я не хотiв обговорювати. Ця сила зараз при владi, а Валерiй був її вiдвертим симпатиком. Про це я взагалi нi з ким говорити не бажав.

Тому значно цiкавiшою для мене стала версiя номер два, також незаслужено обiйдена увагою моїх колег, i згiдно з якою письменник мiг втекти вiд власної дружини. Така собi втеча iз сiм'ї. I тодi виходило, що зникнути мав не сам. Щоправда були деякi нюанси. Яка перспектива втечi з iншою жiнкою у таку глушину? Звiсно, з милим рай i в шалашi, але… до пори до часу. Жити в похiдно-польових умовах можна недовго. А отже, Чумак має з'явитись.

Або знайти можливiсть виїхати за кордон, оскiльки на батькiвщинi такiй людинi таємно прилаштуватися практично нiде.

Усi мої попередники намагались «розкрутити» цю версiю однаково — шукали зв'язки Чумака або докази перетину ним кордону, адже вважали, що втекти з коханкою вiн мiг лише в iншу країну. Було чимало свiдчень рiзних людей про те, з ким, коли, можливо… Працювали професiйно, на совiсть, рилися у бруднiй бiлизнi. Кого тiльки не приписували письменнику у дами серця! Чiплялися за найменшi приводи на кшталт криво зробленого фото на якомусь фуршетi. Звiсно, усi «претендентки» вiдмовлялися. I нiхто зi слiдчих, на мiй подив, не спробував потягти за ниточку з iншого боку.

Отже, робитиму це я.

Упродовж чотирьох днiв мої помiчники, що залишились у мiстi, збирали про це iнформацiю. Мене цiкавили конкретнi люди, жiнки, що зникли безвiсти у межах країни за три мiсяцi до зникнення самого Чумака i аж досьогоднi. Адже якщо письменник наважився на втечу з жiнкою, то логiчно, мала б зникнути i вона. Бiльше того, враховуючи толерантне ставлення Олени до чоловiка, були усi пiдстави припустити, що такого роду зникнення бiльше потребувала саме жiнка, з якою вирiшив зв'язатися Чумак, а не вiн сам. Можливо, до захоплення маститим письменником ця дама мала стосунки iз впливовою людиною i просто боялася розправи за зраду.

Мене вразила кiлькiсть: за цей перiод у країнi зникло двадцять вiсiм жiнок пiдходящого вiку. Я сам передивлявся данi на кожну. Сам вирiшував, чи є претендентка достатньо цiкавою для того, щоб отак втекти з нею на безлюдний острiв. I результат не забарився. Принаймнi менi знову захотiлось вигукнути «еврика», як ото пiсля Зварича чи «Рембо», або пiсля клаптика зеленої тканини, знайденої у водi. Звiсно, i цей слiд мiг бути хибним, але…

Вона дивилась на мене з багатьох фотографiй спокiйно i стримано, мала стрункi ноги, носила коротку спiдницю i використовувала вдалий макiяж. Iрина Коваленко, двадцяти чотирьох рокiв, не замiжня, студентка заочного вiддiлення торгово-економiчного iнституту, мешканка Рiвного. Проживала удвох з тiткою, яка пiсля смертi батькiв дiвчини самотужки виховувала її з дванадцятирiчного вiку. Нiчого особливого на перший погляд. Але була одна обставина, котра змусила мене одразу виокремити її серед iнших. Iрина була членом Рiвненського обласного лiтоб'єднання.

Як письменник, я знав, що це таке. Лiтоб'єднання — це органiзацiя творчої молодi. Воно збирало охочу до творчих спроб молодь на вечори, тусовки i часом навiть допомагало надрукуватися. Ця обставина, як принаймнi зачiпка, мала право на життя.

I справа пiшла-поїхала. У телефоннiй розмовi з головою Рiвненського лiтоб'єднання я дiзнався, що Андрiан Чумак тричi(!) був їхнiм гостем i брав участь у лiтературних вечорах. Уперше це сталося два роки тому, коли вiн ще не був аж настiльки вiдомий. Ще двiчi письменник приїздив торiк влiтку, причому раз за разом — з iнтервалом в один мiсяць. Я знову ж таки навiв довiдки i виявилося, що загалом Чумак рiдко брав участь у подiбних заходах, хоч запрошували усюди. Окрiм Рiвного, вiн лише по одному разу виступав на лiтоб'єднаннях у Харковi та Житомирi. I все!

Довелося через Прокопчука замовляти данi про дiвчину. Звiсно, нiхто не шукав її так, як Чумака. Я навiть уявляв собi, як це сталося. Прийняли заяву, почекали сорок вiсiм годин. Дiльничний опитав сусiдiв. Практично усе. Проте данi про зниклу залишилися у комп'ютернiй базі i залишатимуться там доти, доки не знайдеться сама Iрина Коваленко — жива або мертва. До цього справу не можна закрити.

Я гортав занесенi у ноутбук матерiали справи зниклої дiвчини i, звiсно, не знаходив там нiчого про вiдомого письменника. Жодної згадки. Ба бiльше — навiть про саму Iрину Коваленко там не було нiчого цiкавого. Нiчого, крiм однiєї речi, — пропала Iрина рiвно за тиждень до зникнення Андрiана Чумака.

Поїздка до Рiвного стала необхiднiстю.