7.1. Поняття "дискурс"
Дискурс - це інтенція думки.
Поль Рікер
Дискурс (лат. discursus - міркування, промова) - в широкому значенні - те саме, що міркування. Однак сучасна філософська і логічна рефлексія над дискурсом виявила його особливості, котрі не зводять до звичайного міркування або мовлення.
Міркування як розумову-мовленнєву діяльність можна аналізувати, осмислювати в його абстрактному значенні, безвідносно до просторово-часових вимірів - соціокультурних, історичних, політичних й інших чинників. Суб'єкт міркування в логіці - абстрактна сутність, що дещо промовила, і ця промова вводиться в логічний континиум, у межах якого встановлюється значення істинності або хибності промови (немає значення, хто сказав "Я брешу" - в яку історичну епоху, яких поглядів дотримується цей суб'єкт тощо).
Головні особливості дискурсу - його раціональність, тобто він передбачає осмисленість, доцільність, чітку постановку проблем, котрі обговорюють, використання певних методів для обґрунтування певних тверджень, пошуку істини та ін. Дискурс постає особливою розумово-мовленнєвою діяльністю, що має логічно визначену структуру "мета - метод - результат". Мета визначає чітку спрямованість розумово-мовленнєвої діяльності суб'єктів, учасників дискурсу, тобто те, заради чого вони ведуть дискурс - пошук істини, розв'язання певних проблем, досягнення консенсусу і под.
Метод - інтелектуальні прийоми, які використовують суб'єкти дискурсу для досягнення мети. Результат - мета досягнута або не досягнута.
Інша особливість дискурсу - його інтенсіональні контексти.
Контекст дискурсу (лаг. context ue - з'єднання, зв'язок) - ситуація конкретного міркування (розумово-мовленєвого акту), акту комунікації, коли суб'єкти з'ясовують для себе або для інших смисл і предметне значення термінів, висловлювань, промов, текстів. Контекст може бути теоретико-пізнавальним або прагматичним, а залежно від об'єкта вияснення смислу та значення мовних висловів - науковим, філософським, політичним, юридичним, релігійним та ін.
Контекст дискурсу визначає специфіку міркувань, їх глибинний смисл, зв'язок із реальним життям людей, суб'єктів міркувань, наприклад, політичний дискурс, юридичний дискурс.
Ще одна особливість дискурсу - його історичність. Це просторово-часовий вимір дискурсу; соціально-культурні чинники, що змінюються в часі та зумовлюють особливості ведення певного дискурсу. Так, філософські дискурси античних, середньовічних або сучасних філософів різняться за змістом, ситуацією, розглядом проблем і под.
Залежно від сфери діяльності, в якій дискурс набуває особливого змісту, існують філософський, науковий, політичний, юридичний та інші його різновиди. Кожному виду дискурсу притаманні такі властивості:
- особлива мова міркування (філософська, наукова, політична, юридична);
- предмет обговорення;
- методи аргументації.
У комунікативному аспекті дискурс постає монологом і діалогом суб'єктів, у процесі яких шукають взаєморозуміння, намагаються знайти співчуття та моральну допомогу. Історично, в життєдіяльності людей, дискурс набуває нових властивостей і смислових характеристик, а також породжує певні феномени й ефекти.
До феноменів дискурсу належить мовчання.
Феномен мовчання у дискурсі
Дискурс як об'єкт пізнання
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логіка» автора Н.В.Карамишева на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. ДИСКУРС ЯК ОБ'ЄКТ ЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ“ на сторінці 1. Приємного читання.