Розділ 7. ДИСКУРС ЯК ОБ'ЄКТ ЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

- досягнення згоди, консенсусу з певних питань;

- емоційного впливу на аудиторію, щоб перетягти її на свій бік;

- перемоги над супротивником у мовній дуелі.

Логіка дискурсу є особливим напрямом сучасних логічних досліджень, що аналізує дискурс як розумово-мовленнєвий акт у різних формах його реалізації: усних (публічна промова, розмова, співбесіда, обговорення проблеми, інтерв'ю) та письмових (текстів) формальними і неформальними засобами, визначає логічну структуру міркувань, способи аргументації, які використовують співучасники дискурсу.

Завдання логіки - на підставі логічних законів розробити принципи та правила ведення певного виду дискурсу (наукового, філософського, політичного, юридичного та ін.), щоби він був логічно несуперечливим та обґрунтованим.

На підставі логічного аналізу в дискурсі розрізняють логіку мислення, призначену для обґрунтування істинності чи хибності певних положень, згідно з висунутими аргументами; риторику, орієнтовану на вміння розмірковувати красномовно й переконливо; психологію, спрямовану на відчуття й емоції учасників дискурсу. Сутність дискурсу - мотивування певних положень на істинність і переконання учасників з ціллю змінити погляди, думки, уявлення, вірування; змусити дотримуватись іншої позиції й прийняти потрібне для спільноти рішення і под. У зв'язку з цим необхідно шукати доказові й переконливі аргументи.

Об'єктом логічного аналізу у дискурсі може бути: окрема промова кожного учасника дискурсу, окреме висловлювання, усне або письмове міркування як дещо цілісне. З погляду логіки у дискурсі як розумово-мовленнєвій діяльності людей варто розрізняти:

- "що казати" і "як казати";

- форму мислення та форму мовних виразів; тип висловлювання (за класифікацією сучасної логіки) і тип промови (коротка й тривала; дорадча, судова та ін.);

- "логічні фігури" (наприклад, фігури силогізму, за якими формується певний вид дедуктивного виведення знання);

"стилістичні фігури", тобто звороти мовлення, які використовують для того, щоби зробити промову яскравішою, виразнішою. До стилістичних фігур належать тропи, анафори, епіфори, інверсії та ін.; "риторичні фігури" або метаболи;

- "стиль мислення" (логічна строгість міркувань, строгість виведення висновку із засновків або, навпаки, відсутність такої строгості) та "стиль мовлення" (високий, низький);

- "сила і дар мислення" (мати власну думку, вміння розробляти аргументацію, доводити певне твердження на істинність або хибність) і "сила слова" (вміння словом привертати увагу слухачів, читачів);

- "швидкість мислення" та "швидкість мовлення" ("Словами не упереджуй думку, - гласить народна мудрість).

Неформальна структура дискурсу складається з таких складових частин:

- ідея, принцип, правило;

- питання, проблема, завдання;

- теза й антитеза;

- аксіома, факт, висновок.

Коли суб'єкти здійснюють дискурс, вони формулюють питання і намагаються отримати відповіді на запитання. У дискурсі розрізняють: проблемне питання, риторичне питання, провокаційне питання, інформаційний запит; уточнювальне й доповнювальне, просте та складне запитання (див. 3.6).