Засобом забезпечення цих зв'язків та встановлення відносин між рівнями повноважень є делегування. Делегування - засіб, за допомогою якого керівництво встановлює відносини між рівнями повноважень. Делегування означає передачу задач та повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання. Для правильного здійснення делегування необхідно дати визначення відповідальності та організаційним повноваженням.
Відповідальність являє собою зобов'язання щодо виконання поставлених задач та відповідальність за їх результат. Таким чином, відповідальність передбачає, що співробітник відповідає за результати виконання задач перед тими, хто передає йому повноваження.
При формуванні організаційних зв'язків необхідно розуміти, що делегуються лише повноваження, а не власне відповідальність. Відповідальність не може бути делегована. Адже керівники несуть відповідальність за організаційні результати та вчинки підлеглих.
У разі, коли особа бере на себе відповідальність за виконання певної задачі, організація повинна надати ЇЙ відповідні ресурси. Керівництво здійснює це шляхом делегування повноважень разом із задачами.
Повноваження - це обмежене право на використання ресурсів організації та спрямування зусиль окремих співробітників на виконання конкретних задач.
Повноваження можна охарактеризувати наступним чином:
• повноваження завжди обмежені;
• повноваження делегують посаді, а не особі;
• межа повноважень розширюється від нижчих рівнів управління до вищих.
Повноваження обмежуються організацією та зовнішнім середовищем. До організаційних обмежень належать: політика, процедури, правила, посадові інструкції тощо. Зовнішні чинники, що впливають на обмеження повноважень, це: традиції, культурні стереотипи, звичаї суспільства, де функціонує організація [33, 37, 69].
За М.Месконом, М.Альбертом та Ф.Хедоурі, існує дві протилежні концепції повноважень: класична концепція організаційних повноважень та концепція прийняття повноважень, як представлено на рис. 1.7 та рис. 1.8 [49].
Відповідно до класичної концепції повноваження передаються від вищих управлінських рівнів поетапно до виконавців виробничих процесів. У цьому разі делегування повноважень характеризує розподіл процесу прийняття рішень за всією ієрархічною структурою. Загально-організаційні задачі розподіляються на більш конкретні, за вирішення яких відповідають конкретні підрозділи та конкретні виконавці. При цьому до кожного доведено: за яку роботу співробітник або підрозділ відповідає;
• якими ресурсами можна розпоряджатися самостійно, а на які необхідно отримати дозвіл вищого керівництва;
• розмір винагороди за виконаний обсяг роботи.
Таким чином відбувається розподіл повноважень серед менеджерів різних управлінських рівнів.
В той же час Ч.Бернард зауважив, що підлеглий може відхиляти вимоги керівника, тоді не відбувається передача повноважень. Розуміння цього спричинило формулювання концепції прийняття організаційних повноважень.
Ця концепція базується на визначенні повноважень як інформації, на основі якої учасник організації спрямовує свої дії і визначає, що він зобов'язаний робити, а що ні, в рамках задач організації (рис. 1.8).
Рис. 1.7. Класична концепція передачі організаційних повноважень
Виходячи із того, що будь-які повноваження обмежені, будуються відповідні організаційні зв'язки та рівні повноважень.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Формування організації“ на сторінці 4. Приємного читання.
