В основу теорії особистості покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей. Основними завданнями підходу з позиції особистих якостей лідера є наступні:
• визначення сукупності особистих якостей, які забезпечують успіх в управлінні;
• визначення способів виховання таких особистих якостей.
В межах підходу з позиції особистих якостей лідера проведені чисельні дослідження різних якостей, що демонструють успішні керівники: рівень інтелекту; рівень спеціальних знань, здоровий глузд, ініціативність, відповідальність, соціальна І економічна освіта, високий ступінь впевненості в собі, чесність тощо.
Дійсно, ефективні лідери, як правило, відрізняються інтелектом, прагненням до знань, надійністю, відповідальністю, активністю, соціальною участю і соціально-економічним статусом. Проте практика свідчить, що в різних ситуаціях ефективні керівники проявляють різні особисті якості. Остаточні результати досліджень особистих якостей успішних лідерів засвідчили, що:
• по-перше, не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні абсолютно всім успішним керівникам;
• по-друге, один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні (навіть протилежні) особисті якості.
Отже, керівник не стає ефективним лідером тільки завдяки тому, що він має деякий набір особистих якостей.
Результати останніх досліджень показують, що певні риси особистості можуть таки вказувати на здатність їх носія бути лідером [52]. Модель "Велика п'ятірка" [49] визначає базові характеристики особистості, серед яких слід відзначити екстраверсію та емоціональну стійкість, до яких належить, по суті, сукупність усіх раніше виявлених особистих якостей ефективних лідерів. Екстраверсія є найважливішою рисою лідера. Екстраверти, як правило, комунікабельні, товариські і наполегливі. Екстраверсія відображає комфортний рівень відносин людини з іншими людьми. Люди, які характеризуються високою емоційною стійкістю, як правило, спокійні, впевнені в собі та врівноважені. Емоційна стійкість свідчить про здатність людини протистояти стресу. Практика показує, що риси особистості прогнозують здатність людини стати лідером, але наявність цих рис ще не гарантує ефективності лідерства цієї людини.
Поведінкові теорії лідерства пов'язані з пошуками унікальної моделі поведінки ефективних лідерів. Дослідники цього напрямку вважали, що результативність управління визначається не стільки особистими якостями лідера, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими.
Основним поняттям поведінкових теорій лідерства є стиль керівництва Стиль керівництва, в контексті поведінкового підходу до лідерства, - це звична манера поведінки керівника стосовно підлеглих з метою здійснення на них впливу і спонукання їх до досягнення цілей організації.
Стиль керівництва відображає рівень делегування повноважень керівником своїм підлеглим, типи влади та впливу, які використовує керівник, а також напрямок основної уваги керівника: чи ця увага зосереджена на людських відносинах, чи на виконанні завдань. Поведінкові теорії лідерства охоплюють цілий ряд досліджень ефективної поведінки керівників, в результаті чого визначено, насамперед, автократичний, ліберальний та демократичний стилі керівництва.
Автократично-демократичний континуум стилів керівництва. На практиці манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих формується під впливом багатьох чинників, які до того ж постійно змінюються. До цих чинників належать як особисті якості керівника, так і особисті якості підлеглих, а також завдання та дії, які повинні виконувати підлеглі. Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі межі того або іншого стилю керівництва, тому в ранніх поведінкових теоріях лідерства стиль керівництва
конкретного керівника виступає як певна позиція на автократично-демократичному континуумі стилів керівництва Танненбаума-Шмідта (рис. 6.1) [49].
Рис. 6.1. Континуум стилів керівництва Танненбаума-Шмідта
Більш детально автократичний та демократичний стилі керівництва досліджені Дугласом МакГрегором і відомі як теорія "X" і теорія "У" [49].
Теорія "X" характеризує автократичний стиль керівництва, який лідер практикує, оскільки вважає, що працівники за своєю природою є лінивими, безвідповідальними, такими, що при першій-ліпшій нагоді намагаються уникнути праці. Отже, для досягнення цілей організації їх необхідно постійно примушувати, спрямовувати та контролювати. Справедлива заробітна плата здатна зробити роботу терпимою, а необхідний рівень її виконання буде наслідком постійного контролю.
Автократичний керівник має достатню владу, щоб нав'язувати свою волю виконавцям і, якщо буде потреба, без вагань скористається цим. Автократ навмисно апелює до потреб більш низького рівня своїх підлеглих, виходячи з припущення, що це той самий рівень, на якому вони оперують. Автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих і майже не дає їм свободи в прийнятті рішень. Він також ретельно керує роботою підлеглих, може психологічно тиснути, щоб забезпечити виконання роботи. Автократ вважає, що його керівництво ґрунтується на авторитеті посади, яку він обіймає. Сила влади автоматично примушує підлеглих безумовно підпорядковуватися дії наказів та інструкцій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особисті якості лідера та стилі лідерства“ на сторінці 1. Приємного читання.
