Як вже зазначалося, лідерство можна розвивати. На користь такого висновку може говорити наступне:
• західні команди вже десятиріччями розвивають та виховують лідерів;
• ніхто не народжується лідером.
Існують люди із схильністю до лідерства, але для того, щоб перетворитися у дійсних лідерів, їм необхідно розвивати власний потенціал, для чого потрібні спеціальні знання та навички. Адже, якщо познайомитися з біографією найбільш вдалих підприємців, то всі вони проходили певне навчання в робочих умовах.
Крім того, останнім часом говорять про те, що на різних етапах кар'єри від людини вимагаються різні лідерські властивості. З цих позицій лідерство можна розглядати на низовому рівні управління як вміння та бажання взяти на себе відповідальність, відношення до дорученої справи, як до своєї власної справи; готовність вийти за межі завдання. При просуванні службовими сходинками вимоги змінюються: з підвищенням рівня відповідальності, все більш важливою рисою стає вміння розвивати необхідні властивості в інших співробітниках. На верхніх сходинах кар'єри вирішальними якостями стають бачення майбутнього та вміння вести за собою інших.
Основними перепонами, які встають на шляху розвитку бізнес-лідерства, Еберхард Фон Льонайзен бачить такі:
• домінування особистих відносин над професійними;
• невміння працювати в команді;
• надмірний контроль та нечіткий розподіл повноважень;
• відсутність досвіду і культури розвитку персоналу [24].
Для розвитку лідерського потенціалу необхідно створити певні умови, які в статті "Розвиток лідерства - російський контекст" визначені наступним чином:
• Однією із найважливіших умов має стати децентралізація та делегування повноважень, відмова від традиційних для Росії методів підвищення відповідальності співробітників, таких як ієрархічний контроль, на користь підприємницького відношення до роботи. Досвід свідчить, що розподіл відповідальності та повноважень здійснює сильний мотивуючий вплив на співробітників і підвищує ефективність їх праці. Звідси робиться висновок, що бюрократична ієрархічність не сумісна із розвитком лідерського потенціалу.
• Другою обов'язковою умовою може стати ставка на розвиток ключових співробітників, а відтак і лідерського потенціалу, на всіх рівнях компанії. Має бути побудована система, яка б дозволяла стимулювати розвиток лідерів в організації. Це безперервне практичне навчання всіх сьогоднішніх та майбутніх лідерів шляхом залучення їх до набору та оцінки персоналу, оцінки та кар'єрного просування співробітників, що дасть можливість зрозуміти лідерські властивості, які ціняться у компанії, і здібності та розвивати їх у себе.
• По-третє. Розвиток людського потенціалу та виховання майбутніх лідерів повинно стати задачею першочергової важливості для першої особи компанії. Керівники повинні приділяти багато часу та ресурсів розвитку співробітників всіх рівнів організації.
Крім того менеджери повинні працювати над собою для того, щоб розвивати свої власні лідерські властивості, застосовуючи різні стилі управління залежно від ситуації. Важливо пам'ятати, що стиль управління та манера поведінки першої особи, як правило, відтворюється в компанії - копіюється безпосередніми підлеглими, а потім повторюється на всіх рівнях організації. Тому, демонструючи відкритість, стриманість, відповідальність, доброзичливість, керівник викликає відповідну реакцію у підлеглих [39].
Б.М.Андрушків, визначаючи основні засоби впливу та риси поведінки лідера, акцентує увагу на трьох основних підходах - підхід з позицій особистих якостей, підхід з позицій поведінки, ситуаційний підхід [52 ].
Підхід з позиції особистих якостей базується на виявленні властивостей та особистісних характеристик "ефективних" керівників. Згідно з так званою "теорією великих людей" (особистісна теорія лідерства) найкращі керівники мають певний перелік особистих якостей, які є загальними для всіх (чесність, рівень інтелекту, знання, вражаюча зовнішність, ініціативність, дисциплінованість, освіта, особливо економічна і соціальна, великий ступінь впевненості в собі, здоровий глузд, мудрість).
Підхід з позиції поведінки. Згідно з цією позицією ефективність керівництва визначається не особистими якостями, а манерою поведінки керівника. 6 основі підходу лежить поділ стилів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, ліберальний, орієнтований на роботу, орієнтований на людину (працівника). Розробники підходу (група американських вчених біхевіористів) шукали найбільш оптимальний стиль керівництва (довго вважали таким стилем демократичний). Але з'ясувалося, що такого стилю не існує: стиль керівництва змінюється залежно від ситуації, що дало поштовх для розвитку ситуаційного підходу.
Ситуаційний підхід. В основі цього підходу є визначення стилів поведінки і особистих якостей, що найбільше відповідають конкретним ситуаціям. Слід обирати різні способи керівництва залежно від характеру певної ситуації. Ситуаційні фактори включають: потреби і особистісні якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформацію, яку має керівник, тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток лідерського потенціалу“ на сторінці 1. Приємного читання.
