Управлінська діяльність є основою функціонування і розвитку підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності та прибутковості.
Далеко не всі організації і підприємства, що почали свою історію від радянської системи управління, змогли швидко налаштуватися на нові форми господарювання і діяльності. Не менших труднощів в організаційних змінах зазнають зараз і відносно молоді компанії, що прагнуть динамічно видозмінювати свою структуру відповідно до вимог і законів ринку.
Інноваційний менеджмент сьогодні в Україні реалізується в системі взаємодії з традиційним і бюрократичним управлінням, що характеризує перехід від моделі "керівництва" до моделі "координації" і від "технократичного" до сучасного "соціократичного" стилю мислення.
Відповідно до першого, "технократичного" підходу, стратегія організаційних змін на підприємстві побудована на застосуванні формальних норм І стилю керівництва, орієнтованого на завдання. Організаційні поліпшення починаються з прийняття рішень про зміни штатного розкладу, режиму роботи, доган за запізнення, контролю відвідування тощо. Насильницьке нововведення рідко досягає бажаного результату. Як правило, зміщується природний порядок, черговість циклів змін. На місце прогресивних процесів приходять регресивні, поступово виявляються приховані форми опору.
Відповідно до другого підходу, "соціократичного", методика впровадження нововведення в організаційну структуру підприємства представляє "окрему науку".
При цьому проявляються такі характерні риси, як більш демократичне відношення до персоналу, облік, чи, точніше, спроба обліку людського фактора у виробництві, ідеалізація принципів колегіального управління та ін.
Адміністративні інновації відносяться до змін в організаційних структурах і адміністративних процесах і, як правило, прямо пов'язані з управлінням фірмою.
Більше того, якщо технологічні інновації багато в чому формуються в "технологічному ядрі" організації (виробничі підрозділи, технічні і підтримуючі служби) І поширюються "знизу вверх", то адміністративні інновації виникають, в основному, в "управлінській надбудові" І поширюються зазвичай "зверху вниз".
Відмінність між продуктовими і процесними інноваціями базується на відмінностях між сферами та видами діяльності усередині фірми. Продуктові Інновації - зміни в товарах та послугах фірми, що реалізуються на користь клієнта. Процесні інновації - зміни в інструментах, пристроях і знаннях, які вкладені в процеси переходу від вихідної сировини до корисних результатів.
Очевидно, що власне організаційні нововведення характеризують пункти переліку інноваційної діяльності.
Процес реформування економічної системи України та побудова відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості обумовлює необхідність пошуку в стислі терміни рішень, що дозволять принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації та стимулювати всебічний розвиток регіонів країни. Перехід до ринкової економіки зумовлює підвищення ступеня інтеграції національної економіки у світовий господарський комплекс, технологічну та структурну перебудову виробничого потенціалу за рахунок залучених вітчизняних та іноземних інвестицій.
Отже, оскільки потреби суспільства та його членів практично необмежені, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повною мірою задовольнити власні потреби. Але воно може впливати на ступінь відповідності між потребами і ресурсами, домагатися підвищення рівня задоволення потреб за наявних ресурсів. Досягти цього можна підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, що забезпечить підвищення ефективності функціонування національної економіки в цілому.
Під ефективністю економіки розуміють відношення між її результатами та витратами, яке характеризує зв'язок між обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів, одержаних у результаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів та послуг, одержаних від даної величини витрачених ресурсів, означає підвищення ефективності, зменшення обсягу продукції, одержаної відданої величини ресурсів, свідчить про зниження ефективності.
Основні способи підвищення ефективності національної економіки на макрорівні можна об'єднати за такими напрямами [64]:
• 1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Повна зайнятість ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки, знижує її ефективність.
• 2. Досягнення повного обсягу виробництва. Економічні ресурси мають використовуватись найраціональніше, відповідно до їхнього призначення. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, коли продуктивні можливості ресурсів використовуються якомога повніше на даному рівні науки та технології.
• 3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У першому випадку найвища ефективність економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією за відсутності як надвиробництва, так і дефіциту. В другому випадку найвища ефективність економіки досягається тоді, коли забезпечено баланс між поточними й перспективними потребами.
• 4. Зростання технічного рівня виробництва. На цій основі забезпечується підвищення ефективності економіки через поліпшення якості товарів й удосконалення технології їх виробництва. Підвищення ефективності економіки забезпечує у даному випадку збільшення обсягу виробництва продукції за незмінної кількості ресурсів, що рівнозначно її збільшенню.
Таким чином, в умовах зростання потреб й обмеженості ресурсів підвищення ефективності економіки й досягнення на цій основі вищого рівня споживання є головною проблемою суспільства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Управління нововведеннями в організації“ на сторінці 1. Приємного читання.
