Організаційний розвиток як об'єкт управління

Організаційна поведінка

Однією з характерних особливостей організації є її розвиток. Поняття "розвиток", в загальному вигляді, означає зміну процесів, явищ від більш простого до складного і більш ефективного.

Кожна організація розвивається циклічно, що супроводжується змінами усіх елементів системи організації. Оскільки змінюється внутрішнє і зовнішнє середовище функціонування організації, комунікативні системи, організаційні можливості, то необхідно знаходити такі методи управління змінами і розвитком організації, які б зумовлювали підвищення ефективності діяльності.

Поступовий розвиток підприємства передбачає проходження ним послідовних стадій життєвого циклу, що нагадує життєвий цикл товару, з тією різницею, що він відноситься до підприємства в цілому. Модель життєвого циклу еволюційного розвитку підприємств представлена в роботах американського дослідника Й.Айзедіса [55]. Весь життєвий цикл організації поділений на дві частини: зростання та старіння. За його теорією, вічних організацій не буває. Але їхнє функціонування знаходиться в постійному пошуку оптимальних управлінських рішень, намаганні найбільш ефективно використати ресурси і більш гнучко адаптуватись до зовнішніх змін. Етапи життєвого циклу організацій за теорією Й. Айзедіса [55] представлені рис. 1.3.

Шість етапів моделі характеризують, з одного боку, вплив на керівництво організації, з іншого - реакцію управлінських структур на цей вплив та вироблення певної протидії.

Зародження. На стадії зародження відбувається створення організації, вона робить перші кроки в своєму розвитку. Як правило, засновником виступає підприємець з декількома соратниками, що виконують всі робочі завдання. Організація носить неформальний характер. Як правило, в новоствореній організації відсутні штат фахівців-професіоналів, правила і інструкції, внутрішні системи планування, винагороди або координації. Право приймати рішення належить власникові фірми.

Юність. Досягнення організацією стадії юності означає, що число співробітників, що працюють в ній, зростає, компанія спеціалізується на виробництві успішного товару. Засновник, як правило, вже не є її єдиним власником. В ухваленні рішень беруть участь декілька довірених осіб, але управління носить відносно централізований характер. З'являється розподіл праці, створюються відділи, хоча внутрішні системи залишаються неформальними. Починають діяти певні правила, але число технічних і адміністративних працівників все ще невелике.

Середній вік. Після досягнення середнього віку організація збільшується в розмірах, займає стійке становище на ринку. У компанії розвивається бюрократія, розподіл праці носить екстенсивний характер, формалізуються політика і розподіл відповідальності. В управлінні персоналом широко використовуються правила і посадові інструкції. У виробництві і маркетингу зайняті спеціалісти - професіонали. У відділах і підрозділах системи управління бюджетом, обліком і заробітною платою. Вище керівництво делегує відповідальність функціональним відділам, що може призвести до зменшення гнучкості управління і зниження інноваційної активності.

Зрілість. Як правило, зріла організація відрізняється значними масштабами і механістичною вертикальною структурою. У неї є все: великий бюджет, системи управління і контролю, правила, права, штат

Інженерів, бухгалтерів, фінансистів, вузька спеціалізація. Ухвалення рішень строго централізоване. У цей момент істотно зростає загроза застою і загнивання організації. Для того, щоб протистояти жорсткій вертикальній ієрархії, необхідно активізувати інноваційний процес, ліквідовувати "стіни", які розділяють відділи, децентралізувати процес ухвалення рішень, створити команди, спеціальні групи, заснувати посади менеджерів-інтеграторів. Як основний "лікарський засіб" багато компаній вибирають реінжиніринг. До наслідків цього "прийому" відноситься і зменшення розмірів компанії (планове скорочення посад, функцій, ієрархічних рівнів чи бізнес-одиниць).

На кожному з етапів життєвого циклу організації (народження, юність, середній вік і зрілість) в її діяльності і структурі відбуваються певні зміни. Розміри організації - це її масштаб або величина. Розміри компанії визначаються кількістю її працівників. Згідно з численними дослідженнями, структура великих організацій відрізняється від структури невеликих компаній. Для останніх характерні неформальний стиль управління, низький ступінь розподілу праці, відсутність суворих правил і інструкцій, невеликий бюджет.

Великі організації, навпаки, відрізняються високим ступенем спеціалізації, їм необхідний численний допоміжний персонал, в них прийняті різноманітні правила та інструкції, внутрішні системи управління, заохочень та інновацій.

Для кожної організації характерні специфічні темпи розвитку. Перехід від стадії до стадії часто супроводжується організаційними кризами. Звиклі на перших етапах розвитку до неформальної атмосфери співробітники, як правило, негативно сприймають формалізацію процедур, департаменталізацію і організацію відділів. Неадекватною є і жорстка вертикальна структура на ранніх стадіях розвитку і неформальна структура на пізніших етапах життєвого циклу, що негативно впливає, в першу чергу, на результати діяльності організації.

Більшість провідних фірм світу для забезпечення ефективного управління організаційним розвитком активно використовують науково обгрунтовані рекомендації, стандарти, механізми. Однією з найпоширеніших є планова модель процесу організаційних змін, розроблена американським науковцем Л. Грейнером.

Дослідження процесів розвитку організацій, які нараховують історії функціонування в декілька сот років, привели до появи теорії трансформації систем управління Л.Грейнера (у 1972 р.) [8]. Висновки цієї теорії свідчать про те, що із зростанням організації вимоги до системи управління змінюються, а, відповідно, і самі системи управління повинні змінюватися.

Якщо ж системи управління не змінюються відповідно до вимог бізнесу, то організації очікують неминучі кризи. Стадії (фази) розвитку організації за Л.Грейнером зображені на рис. 1.4.

Те, що в одній фазі виступає як гранична проблема, яка не може бути вирішена на даній стадії розвитку, в наступній фазі є основною проблемою.

Таким чином, поштовхом до змін є кризові ситуації. З економічної точки зору кризи спід розрізняти по тому, в яких областях вони створюють небезпеку для досягнення цілей підприємства.

Менш помітною і не настільки явною є стратегічна криза. Хоча становище підприємства в даний момент (ситуація успіху) може здаватися цілком задовільним, настання кризи необхідно діагностувати, якщо відбуваються збої в розвитку підприємства, знижується потенціал успіху, слабшають захисні можливості в конкурентній боротьбі. Розрив, що намічається між вірогідними і бажаними результатами, може бути ліквідований шляхом зміни колишньої або прийняттям нової орієнтації (наприклад, вихід на нові ринки, продуктові або технологічні інновації). Як правило, такі зміни розраховані на багато років.

Менеджмент Бостонської консалтингової групи, доопрацювавши теорію трансформації систем управління, запропонував власну теорію фазових трансформацій бізнесу. Відповідно до цієї теорії існує п'ять основних стадій розвитку систем управління. При цьому робиться припущення, що бізнес-ідея, яка покладена в основу створення та розвитку організації, настільки вдала, що компанія постійно зростає та розвивається.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Організаційний розвиток як об'єкт управління“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Організація в системі менеджменту

  • Організаційне оточення

  • Формування організації

  • Організаційний розвиток як об'єкт управління
  • Управління організаційними змінами

  • Зовнішнє середовище

  • Внутрішні змінні організацій

  • Ефективність та моделі організаційних змін

  • Участь в організаційному розвитку

  • Опір організаційним змінам

  • Менеджмент змін

  • Управління нововведеннями в організації

  • комунікації в організації

  • Організаційні комунікації

  • Управління перешкодами на шляху ефективних комунікацій

  • Особистість та організація

  • Персональний розвиток в організації

  • Поведінка людини в організації

  • Моделі організаційної поведінки особистості

  • Проблеми та способи встановлення взаємодії людини та організації

  • Посадова модель поведінки

  • Формування групової поведінки в організації

  • Ефективність роботи груп

  • Ефективність командної праці

  • Лідерство в організації

  • Розвиток лідерського потенціалу

  • Особисті якості лідера та стилі лідерства

  • Управління лідерством в організації

  • Роль лідера в управлінні персоналом.

  • Роль лідера в управлінні зовнішніми зв'язками.

  • Роль лідера в управлінні змінами.

  • Формування культури лідерства.

  • Мотивування та результативність організації

  • Теорії мотивації

  • Мотиви трудової діяльності

  • Сучасні підходи до основних програм матеріальної мотивації

  • Внутрішні та зовнішні мотиви і мотивація трудового колективу

  • Сучасні підходи до мотивування співробітників організації

  • Управління поведінкою особистості в організації

  • Управління конфліктами в організації

  • Класифікація конфліктів.

  • Робота з людьми зі складним характером

  • Як поводитися з людьми зі складним характером різних типів?

  • Терміни для запам'ятовування

  • Література