Посадова модель поведінки

Організаційна поведінка

Двоякість поведінки людини в організації задається такими базовими чинниками, як інтереси організації та особисті інтереси. Це особливо чітко проявляється в посадовій поведінці, де один базовий чинник відображається в свідомості особистості як "завдання - відповідальність", а інший - як "справедливість - стимули". Психологічна розгадка тієї чи іншої поведінки полягає в тому, щоб виявити її залежність від цих посадових станів свідомості. А оскільки структура посад є каркасом організації, то аналіз цих залежностей важливо розпочинати за чинником "завдання - відповідальність".

Для більшості організацій характерна взаємопов'язана сукупність робочих місць. Вона вивчається, описується та постійно коригується представниками служби управління персоналом. На цій основі складаються Положення про підрозділи, посадові інструкції, порядок перевірки. Цими документами визначаються службові рамки поведінки керівників та спеціалістів.

Посадова регламентація поведінки передбачає забезпечення організаційної стабільності шляхом "зв'язків" таких її домінант, як завдання, які необхідно виконувати кожній посадовій особі, обов'язки, які вона повинна нести, права, які вона використовує, ресурси, за допомогою яких вона забезпечує роботу, відповідальність, яку вона бере на себе, підзвітність вищестоящій посадовій особі, обов'язки всередині організації перед керівниками та спеціалістами інших підрозділів, позаринкові обов'язки перед партнерами (покупці, замовники, постачальники).

Це можна відобразити графічно на прикладі керівника підрозділу, де центральним компонентом організаційної поведінки є його відповідальність. її величина визначається обсягом робіт (вирішення поточних та перспективних завдань якісно та в установлений термін), виконанням конкретних обов'язків, використанням своїх прав, задоволенням очікувань вищестоящого керівника, виконанням внутрішніх та зовнішніх обов'язків перед колегами, партнерами, клієнтами. Якщо це поведінка керівника, то він повинен бути відповідальним по відношенню до підлеглих.

Але в практичній діяльності буває так, що посадові особи, особливо керівники, не завжди роблять те, що вони повинні робити, і роблять те, що не повинні, але необхідно робити. Тим самим вони перебувають в проміжній області правомірної та неправомірної поведінки. В одних ця зона є достатньо великою, а в інших - незначною, якщо вони намагаються повніше та точніше виконувати інструкції (бухгалтери, юристи, інженери з техніки безпеки). Така ж ситуація виникає і в фахівців. Якщо частка правомірної поведінки знижується, а неправомірної підвищується, значить, необхідно переглянути інструктивні документи, скоригувати їх під новий обсяг завдань.

У випадках, коли посадова особа виконує розпорядження керівника, які не зафіксовані в Інструкційних документах, в організаціях виникають на стиках правомірності та неправомірності три різновиди поведінки посадових осіб: обов'язкова (примусова); посадова (за угодою); бажана (за власною волею). Вони певним чином компенсують недостатність інструктивних документів у визначеності відповідальності за розширення кола і обсягів завдань.

В ситуації, коли посадова особа відмовляється виконувати коло завдань, які не зафіксовані в Положенні про підрозділи або в посадових інструкціях, керівництво оцінює її поведінку як небажану. Більше того, у фірмах, які розвиваються, від працівника очікують добровільно взяти на себе нові обов'язки. Він вже розпочинає нести відповідальність за те, що міг би зробити, але не зробив. А тому і оцінюється більше за втраченими можливостями, ніж за результатами.

Для підприємницької орієнтації, наприклад, така оцінка поведінки менеджера з продажів є нормальною. Так буває в тих випадках, коли посадова особа все рідше виходить на запланований в бізнес-плані результат. І тоді керівник все частіше починає докоряти тим, що втрачається шанс за шансом. Так може виникнути засуджувана поведінка, яка реалізується на грані правомірного та неправомірного.

Засуджувана поведінка виникає і в тих випадках, коли коло обов'язків не відповідає правам посадової особи.

Наприклад, обсяг обов'язків в декілька разів перевищує обсяг повноважень. За таких обставин посадова особа може скоригувати це співвідношення. В іншому випадку можливі чотири варіанти поведінки посадової особи: подає заяву про звільнення; працює, ставлячи собі обмеження; самостійно наділяє себе повноваженнями; фальсифікує звітність, приховуючи те, що не змогла виконати, та прикрашає те, що виконано.

В останніх двох випадках посадова особа ризикує і може опинитися в ситуації "без вини винний", оскільки не змогла виконати якусь частину роботи через відсутність необхідних повноважень. А виходить, що керівник свою провину перекладає на підлеглого. Щоб не виникло таких ситуацій, керівник повинен повідомляти підлеглим, що в таких випадках він може ділити свої повноваження з підлеглими. Якщо ж виникають конфліктні ситуації з цього приводу, то можна констатувати незрілість управлінського мислення керівника.

В такій ситуації керівник виправдовує себе, звинувачуючи підлеглих в помилках, в небажанні працювати. Так формується негативна управлінська установка на підлеглих. На цій основі виникає відмежований тип поведінки керівника, і тоді підлеглі починають звинувачувати його в некомпетентності, безвідповідальності.

Феномен взаємних звинувачень глибоко маскує справжню причину дезорганізації: порушення співвідношення обов'язків та повноважень в інструкційних документах. Це порушення і переводить службові відносини в міжособистісні, які переростають в конфліктну поведінку.

Якщо повноваження та обов'язки повинні бути збалансованими, то, тим більше, повинні бути збалансованими повноваження та ресурси. Іноді неможливо виконати роботу, тому що у керівника немає необхідної свободи маневру (мало працівників, вони недостатньо компетентні, зносилось обладнання та ін.).

Здебільшого керівник буває винен сам, тому що вчасно про це не потурбувався, не правильно прорахував майбутню ситуацію в своєму бізнес-плані, помилився в підборі своїх співробітників або звільнив найкомпетентнішого. А іноді ресурси підрозділу бувають вичерпані через те, що керівник фірми заклав в її показники швидкий ріст, побоюючись наступу конкурентів. Але, спрацювавши на випередження, він залишив підрозділ без ресурсів.

Саме ресурси визначають маневреність поведінки керівника. Якщо він не має ресурсів, він вже не керівник.

Посадові особи, особливо керівники, включаються в роботу організації через усвідомлення своєї відповідальності, яка стає головним регулятором їх організаційної поведінки. Ця регуляція відбувається як звуження меж відповідальності та як їх розширення під завдання з невизнаним результатом. Тоді відповідальність виходить за вузькі межі, оскільки краще усвідомлюється необхідність підключення до вирішення "суміжних" проблем.

В організаціях постійно виникають ситуації, коли працівник обмежує межі відповідальності своєю ділянкою роботи. А якщо організація розвивається, то відповідно розширюються і межі його відповідальності. Виникає розширений діапазон відповідальної поведінки. Але в цьому випадку можливі два поведінкових варіанти: відповідальність може розпорошуватися шляхом перекладання її один на одного або посилюватись під впливом групового тиску всіх на кожного.

Організаційна поведінка завжди змінюється, маючи тенденцію чи то до недотримання посадових інструкцій, чи то до їх виконання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Посадова модель поведінки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Організація в системі менеджменту

  • Організаційне оточення

  • Формування організації

  • Організаційний розвиток як об'єкт управління

  • Управління організаційними змінами

  • Зовнішнє середовище

  • Внутрішні змінні організацій

  • Ефективність та моделі організаційних змін

  • Участь в організаційному розвитку

  • Опір організаційним змінам

  • Менеджмент змін

  • Управління нововведеннями в організації

  • комунікації в організації

  • Організаційні комунікації

  • Управління перешкодами на шляху ефективних комунікацій

  • Особистість та організація

  • Персональний розвиток в організації

  • Поведінка людини в організації

  • Моделі організаційної поведінки особистості

  • Проблеми та способи встановлення взаємодії людини та організації

  • Посадова модель поведінки
  • Формування групової поведінки в організації

  • Ефективність роботи груп

  • Ефективність командної праці

  • Лідерство в організації

  • Розвиток лідерського потенціалу

  • Особисті якості лідера та стилі лідерства

  • Управління лідерством в організації

  • Роль лідера в управлінні персоналом.

  • Роль лідера в управлінні зовнішніми зв'язками.

  • Роль лідера в управлінні змінами.

  • Формування культури лідерства.

  • Мотивування та результативність організації

  • Теорії мотивації

  • Мотиви трудової діяльності

  • Сучасні підходи до основних програм матеріальної мотивації

  • Внутрішні та зовнішні мотиви і мотивація трудового колективу

  • Сучасні підходи до мотивування співробітників організації

  • Управління поведінкою особистості в організації

  • Управління конфліктами в організації

  • Класифікація конфліктів.

  • Робота з людьми зі складним характером

  • Як поводитися з людьми зі складним характером різних типів?

  • Терміни для запам'ятовування

  • Література