Мотивування та результативність організації

Організаційна поведінка

Теорія мотивації набула нового забарвлення у роботах Ч.Бернарда.

Ч.Бернард зазначав, що люди співпрацюють, щоб робити те, що вони не змогли б зробити поодинці, і коли мета досягнута, їх спроби є ефективними. Однак у індивідів є персональні мотиви, а ступінь, до якого вони продовжують сприяти загальним зусиллям, залежить від задоволення або незадоволення, які вони особисто відчувають. Якщо їхні мотиви не задовольняються, вони відмовляються від подальших спроб співпраці або виходять із системи, оскільки з Їхньої точки зору система неефективна.

Ефективною діяльність організації буде настільки, наскільки система буде здатна запропонувати достатню кількість стимулів для того, щоб задовольнити індивідуальні мотиви у досягненні групових цілей.

Ч.Бернард зазначав, що люди повинні бажати сприяти цілям системи, але інтенсивність та тривалість цього бажання коливається, так як вона базується на задоволенні інтересів членів організації. Організація повинна забезпечити адекватні стимули як фізичні, так і соціальні. Для окремої особи ця готовність є об'єднаним ефектом персональних бажань та бажань участі, а для організації - це об'єднаний ефект запропонованих стимулів і труднощів.

Економіка спонукань, за Ч.Бернардом, складається із двох частин: пропозиція об'єктивних спонукань матеріальних, нематеріальних (престижність, влада) та суспільних (соціальна сумісність, участь у прийнятті рішень тощо). Ч.Бернард наголошував на суб'єктивності індивідуальних спонукань. Переконання або зміна відношення - це суб'єктивний метод, який полягає у пошуку індивідуальних мотивів. Переконання - це не примушення, а пропаганда ідей, розроблених для покращання співпраці.

Значну роль у мотивації, за дослідженнями Ч.Бернарда, відігравали як організаційні, так і індивідуальні цілі. Він прийшов до розуміння, що сильним мотивом буде розуміння можливості задоволення власних (індивідуальних) цілей через досягнення цілей організації.

Ч.Бернард зазначав, що не обов'язково, щоб ціль належала особисто члену організації, але необхідно щоб він сприймав її як значущу для організації в цілому. Мотиви організації і персональні мотиви відрізняються, але індивід вносить свій внесок не тому, що його особисті мотиви співпадають Із мотивами організації, а тому, що він відчуває, що його персональне задоволення залежить від виконання цілі організації.

Хоторнські експерименти Є.Мейо створили новий напрямок у розвитку управлінської думки. Промисловість повинна забезпечувати співробітництво та соціальну солідарність, розвиваючи індивідуальні спонукальні плани.

Дослідження постхоторнського періоду в мотивації підтвердили роль майстра у становленні людської співпраці і важливість почуттів та неформальної діяльності на роботі [52].

Таким чином, погляди на мотивацію людини до роботи постійно змінювались і пройшли декілька етапів:

• матеріальна зацікавленість (рівень заробітної плати) як основний стимул до ефективної праці;

• особисті мотиви - як головний рушій у діяльності людини, які включали як матеріальну, так і соціальну складові;

• мотивація групових інтересів.

К-Левін та Г.Гоманс представили поведінку людей залежно від оточуючого середовища. Так, К.Левін визначав поведінку як функцію особи та оточуючого середовища.

Г.Гоманс, в свою чергу, зазначав, що будь-яка соціальна система на кшталт групи (внутрішня система) існує у трьохвимірному оточуючому середовищі: фізичному, культурному та технологічному. Г.Гоманс визначав, що зовнішнє середовище визначає ряд дій людини незалежно від власного бажання, незалежно від особистого вибору, але, в той же час, працівники створюють та демонструють зразки взаємодії і почуття, які не вимагаються зовнішнім середовищем. Він стверджував, що внутрішнє (неформальне) і зовнішнє (формальне) середовища створюють норми відносно способів виконання завдань, якості та кількості роботи, що виконується. Внутрішнє і зовнішнє середовища взаємозалежні, тому зміни у оточуючому середовищі сприяють змінам у формальних та неформальних відносинах. Дії та норми внутрішньої системи призводять до змін фізичного, культурного та технологічного середовищ. Неформальні та несанкціоновані спроби і методи вирішення проблем можуть продукувати ідеї для технологічних нововведень, перерозподілу робіт та завдань, розвитку нових норм відносно характеру відносин між працівниками і менеджментом тощо.

Наступним кроком у розвиток теорії мотивації стала теорія, в основу якої було покладено нейропсихологічні механізми регулювання людської поведінки. Розробляли цю теорію З.Фрейд, К.Юнг, А.Адлер, К.Хорні, Е.Еріксон, Е.Фромм та інші. Кожний із цих науковців зробив певний внесок у розуміння поведінки людини.

Наступним внеском у розвиток мотиваційних теорій стали розробки біхевіористів, представниками яких є: Г.Мюнстербергер, М.П.Фоллетт та Ф.Ротлісбергер. Розвиток біхевіоризму сприяв впровадженню в теорію менеджменту педагогіки, соціології, антропології тощо, які спрямовані на психологізацію економічної науки. На основі цієї теорії розвивались філософія людських стосунків, яка ґрунтується на дослідженнях психологічних мотивів людей, а саме проблем їх групових відносин і норм ціннісних орієнтацій, проблем розвитку комунікацій, конфліктних ситуацій тощо. Ця теорія підпорядковує зовнішнє середовище потребам людини.

Школа людських відносин розвивалась на підґрунті біхевіоризму. Подальший розвиток теорії мотивації набули у вигляді теорії людських можливостей. Представниками школи, яка пропагувала повагу до людини, були К.Роджерс, Е.Штраус, Г.Олпорт та Інші.

К.Роджерс прийшов до висновку, що люди, відчуваючи схвалення своєї поведінки, здатні усвідомлювати в собі нові відчуття.

Вчення Г.Олпорта представляє людину як "відкриту систему", яка не наділена певними стійкими параметрами. Регуляція поведінки людини визначається рівнем автономності її мотивів, можливістю відокремлення поведінки від біологічних потреб людини. Це рання професійна теорія. Згідно з цією теорією діяльність людини здійснюється на основі її саморозвитку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мотивування та результативність організації“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Організація в системі менеджменту

  • Організаційне оточення

  • Формування організації

  • Організаційний розвиток як об'єкт управління

  • Управління організаційними змінами

  • Зовнішнє середовище

  • Внутрішні змінні організацій

  • Ефективність та моделі організаційних змін

  • Участь в організаційному розвитку

  • Опір організаційним змінам

  • Менеджмент змін

  • Управління нововведеннями в організації

  • комунікації в організації

  • Організаційні комунікації

  • Управління перешкодами на шляху ефективних комунікацій

  • Особистість та організація

  • Персональний розвиток в організації

  • Поведінка людини в організації

  • Моделі організаційної поведінки особистості

  • Проблеми та способи встановлення взаємодії людини та організації

  • Посадова модель поведінки

  • Формування групової поведінки в організації

  • Ефективність роботи груп

  • Ефективність командної праці

  • Лідерство в організації

  • Розвиток лідерського потенціалу

  • Особисті якості лідера та стилі лідерства

  • Управління лідерством в організації

  • Роль лідера в управлінні персоналом.

  • Роль лідера в управлінні зовнішніми зв'язками.

  • Роль лідера в управлінні змінами.

  • Формування культури лідерства.

  • Мотивування та результативність організації
  • Теорії мотивації

  • Мотиви трудової діяльності

  • Сучасні підходи до основних програм матеріальної мотивації

  • Внутрішні та зовнішні мотиви і мотивація трудового колективу

  • Сучасні підходи до мотивування співробітників організації

  • Управління поведінкою особистості в організації

  • Управління конфліктами в організації

  • Класифікація конфліктів.

  • Робота з людьми зі складним характером

  • Як поводитися з людьми зі складним характером різних типів?

  • Терміни для запам'ятовування

  • Література