Застосування принципу винагороди Г.Емерсоном сформульоване наступним чином:
• 1. Гарантована погодинна оплата.
• 2. Встановлення обов'язкового мінімуму продуктивності.
• 3. Прогресивна премія за продуктивність.
• 4. Норма повної продуктивності.
• 5. Визначення норми продуктивності на кожну операцію.
• 6. Індивідуальний підхід до визначення норм для кожної операції.
• 7. Визначення середньої продуктивності кожного окремого працівника.
• 8. Постійний періодичний перегляд норм і розцінок. Пристосування їх до умов, що змінюються [55, с. 96-98].
Таким чином, розглядаючи мотиваційні чинники, які впливали на продуктивність праці, представники школи наукового управління робили акцент на матеріальному заохоченні працюючих. Слід зазначити, що пропозиції щодо переходу на більш прогресивну форму оплати праці були значним досягненням та величезним кроком уперед.
Найбільший внесок у розвиток теорії мотивації на перших етапах зробили представники школи людських стосунків (Г.Мюнстенбергер, М.П.Фоллетт, Е.Мейо, Ч.Бернард, Г.Саймон, Д.МакГрегор, А.Маслоу) та представники школи соціальних систем (К.Арджиріс, Р.Лайкерт, Ф.Селзник, Д.Марч та інші).
Більш ранні соціологічні теорії, які намагалися визначити роль людей в організації, належать Максу Веберу, Емілю Дурхейму, Вільфреду Паретто. В них розглядались людські стосунки та соціальний бік людини.
Перші намагання визначити мотиви, які рухали людину до більш ефективної праці, належать Паулю Гехру, який зробив висновки, що:
• робітники відчували гордість, коли займались випуском всієї одиниці продукції, а не її частини;
• вища продуктивність мала місце, коли спостерігачі пропонували відчуття групи й належності до команди;
• група здійснювала неофіційний тиск з метою прихильності до її норм;
• ізольованість та відчуття нестачі загальних цілей виступали причиною зниження моралі та ефективності.
Позитивними мотивами діяльності людини, на думку іншого німецького дослідника Генрі Демана, були інстинкти діяльності, самоствердження, намагання бути творцем та тяжіння до майстерності (влади). Негативними мотивами, на його думку, виступали безпосередньо у самій праці: детальна робота (вузькоспеціалізована), монотонність, обмеження ініціативи робітника, втомлюваність, погані умови праці; у соціальних перепонах та заважанні працівнику - це все фактори типу залежного становища працівника, несправедливих систем оплати праці, спонукання з боку керівництва, ненадійності коштів до існування та обмежена соціальна солідарність.
П.Деман прийшов до висновків, що безпосередньо робота - мотиватор, а справою менеджерів має стати усунення перешкод, які заважати одержанню працівниками радості від праці.
Уільямс розглядав мотивацію через матеріальні та моральні заохочення і прийшов до висновку, що оплата праці з точки зору працівника мала вагу у порівнянні із заробітною платою інших. Крім того, головним рушієм до ефективної праці було відчуття власної значущості, можливість роботи в групах. Від колег працівник отримував соціальну підтримку, безпеку, відчуття поваги. Лояльність працівника, на його думку, забезпечувалась відносинами з майстром, в першу чергу, а не забезпеченням соціальної сфери (організація відпочинку, наявність кафетеріїв тощо).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мотивування та результативність організації“ на сторінці 2. Приємного читання.
