Розділ 11. Лінь, стомленість і депресія

2. Коли працівник заморився під час робочого дня, то може себе потішити чаєм, кавою чи іншими напоями та бутербродами. Можна прочитати статтю в газеті чи журналі, поговорити з колегами, зателефонувати коханій людині (можна й більшій їх кількості, якщо вони є).

Зрозуміло, що вказаними вище процедурами не можна зловживати, оскільки, як можна здогадатися, вони не будуть викликати великого задоволення у начальства працівника.

3. Якщо є потреба у тому, щоб робочий день закінчився раніше з огляду на невідкладні обставини працівника, то про це доцільно прохати керівництво ще на початку робочого дня - пояснення про причини у такому випадку сприймаються краще. Мабуть, у більшості випадків керівництво йде назустріч проханню і внесе певні корективи у денну виробничу програму прохача. Та й прохачеві не завадить прогнати лінь, щоб за скорочений день виконати ту роботу, яку мусив виконати за повний робочий день. Не виключено, що ще ж колись доведеться відпрошуватися.

4. Якщо працівник, з огляду на відомі йому обставини, хотів би, щоб у нього регулярно чи постійно робочий день був коротшим, то про це теж необхідно поговорити з начальством. Рішення начальства прогнозувати важко, але спробувати потрібно хоча б тому, що під лежачий камінь вода не тече: "За спрос не бьют в нос".

5. Робочий день може здатися коротким, якщо з якоїсь причини співробітника не тягне додому. Можливо це трапляється тоді, коли його будинок перестає бути його ж фортецею. Коли дім не є фортецею, то втішати може й робота.

6. Робочий час значно прискорить свій біг, якщо працівник закохається у когось на роботі. Службовий роман є настільки індивідуальним явищем, що не можна давати якісь загальні поради. Кожний кує своє щастя самостійно. Не дивлячись на цікавість службового кохання воно знаходиться поза тематикою цієї книжки і її автор сподівається, що інші це явище опишуть краще, ніж він. Все ж таки згадує зауваження канадки українського походження. Спостереження канадської українки вже згадувалися у підрозділі 9.4.

Начальник зайшов у відділ і з обуренням говорить одному із співробітників про те, що впродовж тижня втретє бачить, як той байдикує. Вимагає пояснення. Співробітник повідомляє причину - м'яка підошва на черевиках начальника.

Навівши вже поради про те, як прискорити плин робочого часу, нижче поговоримо про те, як його скоротити. Згадаймо, що Антон Павлович Чехов казав: "Ничто так не улучшает рассказ как его сокращение". З точки зору ледаря кращою роботою може бути лише коротша за тривалістю робота.

11.1.2. Скорочення робочого дня

Видатний німецький філософ Людвіг Фейєрбах казав, що у "хатинах думають інакше, ніж у палацах". Це й справді так - яке буття, така й свідомість. На одні й ті ж речі і явища можна дивитись по різному. Недарма ж одна чудова дама говорила: "Мир таков, каковы его созерцатели".Кожний бачить те, що хоче бачити. Не є винятком з цього правила і виробниче середовище. Лінивенький працівник і його начальник по-різному дивляться на Олімпійський лозунг: "Швидше, вище, сильніше!". Працівникові стає зрозуміло, що абсолютно неможливо - швидше, зовсім нікуди - вище та й взагалі ніяк неможна - сильніше. Голову такого працівника заповнюють думки на кшталт - якби так працювати, щоб не працювати. Це щось на зразок страйку по-італійськи.

Практика сформувала низку відповідей на поставлене запитання. Їх стисло подано у вигляді пунктів.

1. Практично у кожній організації е регламентована тривалість обідньої перерви. Як правило, перерва триває від 45 хвилин до однієї години. Трудоголіки під час перерви швидко жують свої бутерброди. Часто роблять це не відриваючись від роботи. Ті ж працівники, які впевнені, що "Робота-не вовк, в ліс - не втече", обідню перерву використовують сповна. Про роботу забувають геть. До обідньої перерви прихоплюють й певний дообідній й післяобідній час.

2. За радянських часів підвищення кваліфікації персоналу було майже таким священним обов'язком як і захист соціалістичної Батьківщини, яка впевнено створювала світле комуністичне майбутнє. Щоправда, на всіх його не вистачало. На різного роду семінари і конференції керівники тоді намагалися послати працівників, відсутність яких не позначалася на роботі відділу, дільниці, цеху тощо. Компетентні ж працівники тягли воза і без семінарів та конференцій. Нині - не ті, що раніше часи, але для працівників, які не бажають працювати, ще зберігається можливість потинятися на навчальних заходах замість того, щоб працювати. Такі працівники дуже добре знають прислів'я: "Ученье - свет, а неученье - чуть свет - и сразу на работу!".

3. Найбільше можливостей для відпочинку, замість того щоб працювати, мають ті працівники, які палять. Щонайменше один раз на годину вони з гордо піднятою головою прямують до місць паління. Там впродовж, принаймні, чверті години можна і попалити, і поспілкуватися.

Боротьба з палінням ведеться у нас з тих пір, як автор цієї книжки кинув палити. А було це понад 40 років тому. Про успіхи цієї боротьби свідчить і той факт, що ряди палильників поповнили і представниці прекрасної статі (40 років тому палили лише окремі несвідомі будівниці комунізму).

Як би то не було, нині працівники, які палять, щоденно на понад годину скорочують собі тривалість робочого дня.

4. Кодекс законів про працю України прийшов до нас ще з колишніх часів. Його, зрозуміло, намагалися підлаштувати до нових реалій, але й досі, згідно з КЗП працівники мають більше прав, ніж обов'язків. За невелику роботу у вихідні і свята можна заробити повноцінні відгули. Нерідко трапляється й ситуація: "Отгул за прогул". Зазначене скорочує робочий час тим працівникам, які того хочуть. А їх когорта-чисельна.

5. Приємним, цікавим і корисним видом відпочинку можуть бути відрядження. Контролю за часом працівника практично немає у такому випадку (якщо, зрозуміло, не враховувати лозунг радянських часів: "Лучший контролер - рабочего совесть!"). Перебування відрядженого у чужих краях сприяє його спілкуванню з місцевими мешканцями на комерційних чи інших засадах, які діляться з ним хлібом, сіллю (а частенько і горілкою чи іншими цікавими напоями).

Відрядження ще більше нагадує відпочинок, коли його місцем є сприятлива в кліматичних і екологічних аспектах територія, порівнюючи з місцем роботи працівника.

Слід зазначити, що потяг до скорочення тривалості робочого дня властивий не лише працівникам на вітчизняних просторах. Цей потяг є привабливим, наприклад, і в країні, яку колись величали не інакше як "берлогою імперіалізму". Під час одного з опитувань 2008 року 47 відсотків респондентів у США повідомили, що пересічно вони щоденно недопрацьовують від однієї до трьох годин запланованого робочого часу. Грішили цим як чоловіки, так і жінки, як ті, хто любив свою роботу, так і ті, хто її ненавидів, як високо -, так і низькооплачувані працівники.