Розділ «3.5. Переломи та вивихи»

При оперативному лікуванні переломів вертлюжної ділянки широко застосовують динамічний стегновий гвинт DHS (Dynamic Нір Screw) і динамічний виростковий гвинт DCS (Dynamic Condylar Screw) з діафізарними накладками.

Накістковий остеосинтез може бути виконаний за допомогою конструкцій, що циркулярно охоплюють кістку (дріт, металеві кільця та напівкільця). Цей метод через недостатньо міцну фіксацію самостійного застосування не знаходить, однак може бути застосований у поєднанні з іншими методами остеосинтезу, наприклад при внутрішньо-кістковому остеосинтезі плечової кістки.

Внутрішній остеосинтез за допомогою гвинтів, шпиць. Здійснюють попередню репозицію кісткових фрагментів відкритим або закритим способом. Кісткові уламки фіксують гвинтами, шпицями тощо. Фіксатори проводять у поперечному або косо-поперечному напрямку через стінки кісткової трубки в зоні перелому. Остеосинтез металевими гвинтами застосовують у хворих із гвинтоподібними та косими переломами. Для міцної фіксації відламків доцільно цей метод застосовувати тільки при тих переломах, при яких лінія перелому становить не менше подвійного діаметра великогомілкової кістки. Вибирають гвинти з таким розрахунком, щоб кінець небагато виходив за межі діаметра кістки. Обидва кортикальних шари повинні бути просвердлені свердлом, діаметр якого на 1 мм менше діаметра гвинтів. Необхідна міцна фіксація відламків забезпечується при введенні гвинтів перпендикулярно осі кінцівки. Особливий вид внутрішнього черезкісткового остеосинтезу – це кістковий шов. При цьому у відламках просвердлюють канали й проводять крізь них лігатури, які потім затягують і зав'язують. Цей вид остеосинтезу має обмежене застосування через недостатньо стабільну фіксацію. Кістковий шов застосовують при переломах надколінка, ліктьового відростка.

Ускладнення при лікуванні переломів:

Ранні – шок, розлади кровообігу в ушкодженій кінцівці, ушкодження нервів, ранова інфекція при відкритих переломах (нагноєння рани, остеомієліт, газова гангрена).

Пізні-сповільненезрощенняуламків, формування несправжніх суглобів, дефекти кісток, остеомієліт, деформації, нейродистрофічні розлади, порушення функції в суглобах (контрактури, анкілози, обмеження рухів), вкорочення кінцівки.

Сповільнена консолідація уламків характеризується наявністю рухомості в місці перелому, збільшенням терміну зрощення перелому в 1,5 рази, рентгенологічно є щілина між уламками, вільна прохідність кістково-мозкового каналу уламків (Табл. 3.10).

Несправжній суглоб характеризується можливою рухомістю уламків, збільшенням терміну зрощення у два рази, щілиною між уламками, склерозом і зарощенням кістковомозкового каналу.

Якщо лікування сповільненої консолідації можна продовжити консервативно (іммобілізація, масаж, дозоване навантаження кінцівки), то лікування несправжнього суглоба тільки оперативне: видалення сполучної тканини між уламками, розкриття прохідності кістково-мозкового каналу, фіксація апаратами зовнішньої фіксації, застосування кісткової ауто- та алопластики.

Таблиця 3.10

Терміни консолідації переломів та втрати працездатності

Реабілітація хворих після остеосинтезу

Навіть найкращим чином виконаний остеосинтез не забезпечує успіх лікування без післяопераційного відновного лікування. У першу чергу це стосується постраждалих із множинними та поєднаними травмами, коли результат лікування прямо залежить від якості та своєчасності реабілітаційних заходів. У період відновного лікування після стабільно-функціонального остеосинтезу реабілітаційні заходи потрібно починати якомога раніше. Для кожного хворого складають індивідуальну програму реабілітації, (заходи, що спрямовані на відновлення здатностей пацієнта до побутової, соціальної, професійної діяльності відповідно до його потреб, кола інтересів, з урахуванням прогнозованого рівня його фізичного й психічного стану, витривалості) Програму реабілітації складають і реалізують лише за згодою пацієнта і при його націленості на результат.

Основні принципи реабілітації:

• ранній початок – сприяє більш повному й швидкому відновленню порушених функцій;

• послідовність – визначення показів до реабілітації та стану пацієнта під час фізикального, психологічного і соціального обстеження, визначення цілей і завдань реабілітації, складання її плану, перевірка її ефективності і її корекція, досягнення запланованих цілей, висновок реабілітаційної комісії та її рекомендації;

• комплексний підхід (в т.ч. за участю психолога): в процесі реабілітації вирішують лікувально-профілактичні питання, визначають працездатність, працевлаштування, трудове навчання та перекваліфікацію пацієнта, соціальне забезпечення, взаємини пацієнта та суспільства;

• безперервність і наступність етапів реабілітації – відновне лікування починають з моменту травми і проводять до повного повернення людини в суспільство;

• облік індивідуальних особливостей хворого;

• залучення хворого до активної участі в лікуванні.