Розділ «3.5. Переломи та вивихи»

Для попередження додаткових ушкоджень і струсів голови проводять її іммобілізацію за допомогою ватно-марлевого або надувного підкладного круга або підсобних засобів (ковдра, одяг, сіно, мішечки з піском або землею тощо) шляхом створення із них валика навколо голови. Іммобілізацію голови можна виконати і за допомогою пращоподібної пов'язки, яку проводять під підборіддя і фіксують до ноші. Якщо рана голови знаходиться в потиличній ділянці з переломом кісток у даній зоні, то перевозити потерпілого потрібно на боку. У хворих з подібними травмами часто виникає блювання, тому вони потребують постійного нагляду з метою недопущення асфіксії блювотними масами.

Транспортна іммобілізація при ушкодженнях хребта

Транспортна іммобілізація при ушкодженнях плечового пояса

Мета іммобілізації при ушкодженнях ключиці і лопатки - знерухомлення руки та плечового пояса на стороні ушкодження, що досягають за допомогою косинки або бинтових пов'язок (типу Дезо). Іммобілізацію косинкою проводять шляхом підвішування руки з підкладеним в пахвову впадину валиком. Транспортувати таких хворих треба в положенні сидячи. При переломах ключиці можлива фіксація ліктьових суглобів за спиною. Руки хворого при цьому мають бути зігнуті у ліктях.

Транспортна іммобілізація при ушкодженнях верхніх кінцівок

Транспортна іммобілізація при ушкодженнях тазу

При переломах кісток тазу хворого потрібно покласти на рівну тверду поверхню (щит, двері), ноги зігнути в колінних і кульшових суглобах, стегна розвести в сторони (положення жаби), під коліна підкласти тугий валик із подушки, ковдри, пальта, сіна тощо висотою 25-30 см і прив'язати до цієї поверхні (Рис. 3.24).

Транспортна іммобілізація при переломах ребер (див. "Пошкодження м'яких тканин черепа, грудної клітка і черевної порожнини").

Рис. 3.24. Положення постраждалого із ушкодженням тазу під час транспортування (за Г.С. Юмашевим)

Евакуацією потерпілих займається служба швидкої допомоги, рідше їх транспортують працівники міліції або приватні особи (у разі дорожньо-транспортної пригоди).

Допомогу більшості травмованих отримує амбулаторно, зокрема у спеціалізованих травматологічних пунктах, які мають відповідне оснащення (для рентгенологічного дослідження, первинної хірургічної обробки рани, накладання пов'язок).

Основні методи лікування – хірургічний, функціональний (скелетне витягання) та консервативний (гіпсові пов'язки).

Стаціонарне лікування здійснюють у спеціалізованих відділеннях. У лікуванні потрібно дотримувати три основні принципи: репозиція уламків, знерухомлення і утримання співставлених уламків, застосування засобів і методів, що сприяють утворенню кісткової мозолі та зрощенню кістки.

Після знеболення (блокада місця перелому) проводять репозицію уламків (усунення їх зміщення та точне співставлення по лінії перелому). Для усунення ротаційного зміщення периферичному уламку надають правильне положення відносно повздовжньої вісі кінцівки. При переломах кісток передпліччя в середній і нижній третинах кінцівці надають положення середнє між пронацією і супінацією. Кутове зміщення усувають вирівнюванням дистального уламка та відновленням повздовжньої вісі кінцівки. Усунення зміщення уламків по довжині іноді потребує значних зусиль, щоб пересилити тягу рефлекторно скорочених м'язів, особливо при репозиції уламків стегнової кістки. Зміщення уламків по ширині усувають протидією проксимального та дистального уламків.

При консервативному лікуванні переломівширокозастосовують іммобілізацію гіпсовою пов'язкою, яка є найкращим методом зовнішньої фіксації уламків та іммобілізації кінцівки. Лікування переломів гіпсовою пов'язкою широко використовують як самостійний метод і як додаткову іммобілізацію після витягнення.

Але, необхідно пам'ятати, що при тривалій іммобілізації можливе порушення кровообігу, м'язова атрофія, контрактура (на ґрунті вкорочення суглобової капсули), демінералізація кісткової тканини, остеопороз, ослаблення зв'язок і сухожилків.

Для зменшення цих наслідків було розроблено функціональну іммобілізацію, яка дозволяє контролювати рухи і функціональне навантаження і попереджувати атрофію м'язів.

Метод постійного витягання (екстензійний або функціональний). Покази: нестабільні або важкі для утримання косі, гвинтоподібні, відкриті зі зміщенням уламків, внутрішньосуглобові переломи, переломи кісток тазу, переломовивихи хребта. Метод передбачає співставлення уламків і утримання їх до утворення кісткової мозолі. Репозицію дистального уламка спрямовують за віссю проксимального, поступово збільшуючи вантаж для розтягнення м'язів.

Серед методів постійного витягнення розрізняють нашкірне та скелетне. При цьому слід враховувати наступні принципи: витягнення слід проводити у середньо-фізіологічному положенні ушкодженої кінцівки, репозицію слід проводити за віссю центрального кісткового уламку, навантаження при витягненні повинно збільшуватися поступово, що сприяє безболісному розтягненню м'язів та репозиції уламків, необхідно створювати проти витягування (Рис. 3.25).

Скелетне витягнення дозволяє постійно спостерігати за станом кінцівки, здійснювати рухи у суглобах при знерухомлені в зоні перелому, що покращує кровопостачання кінцівки та створює сприятливі умови для зрощення кісткових уламків. Цей метод лікування називають функціональним.