Розділ «3.5. Переломи та вивихи»

Рис. 3.18. Перелом правої променевої кістки. Поперечне зміщення уламків. Транспортна іммобілізація універсальною драбинчастою шиною Крамера

Крововиливи в ділянці перелому (внаслідок просякання шкіри кров'ю) спостерігають за 2-3 доби після травми. Припухлість в ділянці перелому виникає за рахунок гематоми (кровотеча з ушкоджених судин уламків). В подальшому приєднується запальний та застійний набряк, який сягає максимуму на другу добу. Деформація в ділянці перелому вказує на зміщення уламків. Вона може бути відсутньою при підокістних вколочених переломах та переломах без зміщення уламків.

При пальпації необхідно звертати увагу на біль в ділянці перелому та при натисканні на окремі ділянки тіла, рухомість на протязі кістки в незвичній ділянці (абсолютна ознака перелому), крепітацію (шум, що виникає під час тертя уламків). З метою виключення ушкодження магістральних судин та нервів кінцівок необхідно дослідити пульсацію артерій, чутливість шкіри та можливість активних рухів пальцями.

В діагностиці перелому важливу роль відіграє визначення вкорочення довжини сегменту кінцівки. Це дозволяє встановити ступінь зміщення уламків по довжині. Велике значення має порівняльне вимірювання довжини кінцівки при визначенні якості репозиції уламків, особливо методом постійного витягування. Вимірювання проводять сантиметровою стрічкою. Здоровій кінцівці перед її вимірюванням надається таке ж положення, в якому знаходиться і травмована. У деяких випадках (набряк в ділянці суглобів) краще вимірювати довжину усієї кінцівки. Методику вимірювання описано в розділе "Обстеження".

При переломах порушуються активні рухи, які характерні для даної ділянки. Однак, при вколочених, неповних переломах, переломах однієї з паралельних кісток, порушення функції може бути частковим.

Основний метод діагностики – рентгенологічний, при якому визначають локалізацію перелому, ступінь ушкодження кістки (повний, неповний перелом), вид перелому (поперечний, косий, гвинтоподібний, осколковий) та зміщення уламків (Рис. 3.18).

Ознаки ушкодження хребта – сильний біль у спині навіть при спробі рухатися. При переломі хребта можливе травмування спинного мозку, що проявляється паралічем кінцівок (відсутність рухливості) та розладами чутливості. Ознака травми – різкий біль в ділянці газа при незначних рухах і зміні положення тіла.

Організація надання травматологічної допомоги складається з наступних ланок: догоспітальна допомога, евакуація потерпілого в лікувальний заклад, амбулаторне або стаціонарне лікування, реабілітація.

Перша допомога – сукупність простих заходів, які спрямовані на збереження здоров'я та життя потерпілого. Основне завдання першої допомоги при переломах – іммобілізація ушкодженої ділянки тіла накладання шини з дощок, прутів, картону тощо. На місці події зупиняють кровотечу (тиснуча пов'язка, джгут), накладають асептичну пов'язку, проводять транспортну іммобілізацію і знеболення (наркотичні і ненаркотичні анальгетики), розпочинають протишокову терапію (див. "Шок").

До засобів транспортної іммобілізації відносяться: табельні (стандартні) та імпровізовані (підручні) шини, пов'язки і косинки. До табельних засобів належать шини Дітеріхса, Єланського, драбинчасті шини Крамера, фанерні, металеві сітчасті шини, щити, головні пов'язки, підборідні пращі тощо. В якості підручних засобів використовують дошки, прути, картон, фанерні планки, палиці, тощо.

Шина Дітеріхса (винайдена у 1912 році, коли М.М. Дітеріхс працював у Києві професором кафедри хірургії університету св. Володимира) добре іммобілізує гомілковий, колінний та кульшовий суглоби. Вона складається з двох дерев'яних розсувних планок різної довжини (1,71 м та 1,46 м), дерев'яної підставки під стопу ("підстопник") для витягнення і палички – закрутки із шнурком (Рис. 3.19). Шину накладають поверх одягу. Прибинтовують "підстопник" до ушкодженої ноги (взуття не знімають). Відповідно до росту постраждалого підганяють довжину шини: зовнішня частина шини (довша) має упиратися у пахвову ямку, а протилежний кінець повинен виступати на 12- 15 см за підошву. Внутрішня частина шини (коротка) милицею повинна упиратися у промежину і також виступати за підошву на 12-15 см. Бокові шини проводять спочатку через петлі підстопника, потім встановлюють у пахвинну та пахову ділянку. За підстопником планки з'єднують шарнірною дощечкою. Шину фіксують до грудей, живота, тазу. Проводять витягування з допомогою палички-закрутки і шнура, проведеного через з'єднувальну планку (шарнирну дощечку). Далі бинтом (паском) фіксують шину до стегна і гомілки (Рис. 3.20). Додатково по задній поверхні фіксують шину Крамера.

Рис. 3.19. Шина Дітеріхса: а – внутрішня планка, б – зовнішня планка, в – "підошва", г – закрутка (за Г.С. Юмашевим)

Рис. 3.20. Етапи накладання шини Дітеріхса: а) фіксація "підошви" до стопи, фіксація шини поясом і бинтом до тулуба і стегна; б) витягування кінцівки; в) – фіксація гомілки і закінчкенний вигляд іммобілізації (за Г.С. Юмашевим)

Драбинчаста шина Крамера має довжину 110 см і ширину 10-15 см. Шині може бути надана будь-яка форма (Рис. 3.21). Для попередження травмування тканин іммобілізованих частин тіла, шину перед застосуванням потрібно зсередини викласти ватою і вкрити вологонепроникним чохлом з матеріалу, що витримує дезінфекцію. Шину моделюють по неушкодженій кінцівці хворого або по кінцівці здорової людини такого ж росту як і хворий. Шину прибинтовують до кінцівки Вона має фіксувати два суглоби (Рис. 3.22 і 3.23). Після використання поверхню чохла обробляють дезінфектантами і миють.

Рис. 3.21. Вид шини Крамера та підготовка її до роботи (за Г.С. Юмашевим)

Рис. 3.22. Застосування шини Крамера при пошкодженні плеча (за Г.С. Юмашевим) а – підготовка до роботи; б – накладання шини, в – фіксація бинтом, г – підвішування на косинці

Рис. 3.23. Застосування шини Крамера при пошкодженні гомілки (за Г.С. Юмашевим): а – накладання шини, б – фіксація бинтом

При відкритому переломі спочатку накладають стерильну пов'язку на рану, після чого бинтують імпровізовану шину. Шину слід прикрити товстим шаром вати чи матерії та перебинтувати. При цьому вона повинна захоплювати суглоби нижче та вище від місця ушкодження, а при переломах плечової та стегнової кісток – фіксувати три суглоби.

Слід пам'ятати, що невірно виконана іммобілізація може призвести до додаткової травматизації.

Транспортна іммобілізація при ушкодженнях черепа