Розділ «4.3.2. Модальна логіка»

Епістемічні модальності "знає", "вважає", "вірує", "сумнівається", "переконаний" та інші виражають певний вид і тип знання, повноту або неповноту знання, рівні знання, носієм якого є певний інтелектуальний суб'єкт.

Залежно від відокремлення тієї або іншої епістемічної модальності, створюється окремий різновид епістемічної логіки як модальної системи - "логіка знання", "логіка віри", "логіка переконання", "логіка сумніву".

Перша система епістемічної логіки створена на підставі модальностей "знає" і "вірує (вважає)". Вона отримала назву "логіка об'єктивного і суб'єктивного знання" (Я. Хінтікка, Г. X. фон Врігт, Е. Лемон та ін.).

Поділ знання на об'єктивне й суб'єктивне вперше здійснили давньогрецькі філософи. Об'єктивне знання вони називали "episteme", а суб'єктивне - "doxa" (погляд, особиста думка, власний погляд).

Аналізуючи знання (episteme), Арістотель визначив: а) різні значення терміна "знання": стан розуму (душі), переконаність та ін.; б) передумови знання (чуттєве сприйняття); в) види знання - доказове і недоказове, знання про необхідне і не необхідне або випадкове, знання про загальне й одиничне, знання про першопричину всього існуючого і знання про причини окремих випадків тощо; г) способи обґрунтування істинності знання, а саме: доведення, побудова силогізму, визначення понять і под.

Аналізуючи термін "doxa" (погляд, опінія), Арістотель визначив, що "doxa" є сферою суб'єктивного мислення людей і є підставою для міркувань, коли висловлюють щось протилежне і непостійне про предмет думки. Наприклад, суб'єктивні думки людей про благо, добро, зло, красу можуть бути різними і за логічною оцінкою як істинними, так і хибними.

Різницю між знаннями і поглядами, Арістотель визначив у другій "Аналітиці". "Знання спрямоване на загальне і ґрунтується на необхідних положеннях: необхідним же є те, яке не може бути іншим... Погляд (опінія) буває про те, що хоча й істинне або хибне, але може бути й інакше... погляд є дещо непостійне, і така його природа..."

Знання про необхідне і загальне дає наука, а погляд відповідає тому, що спостерігається і залежить від точки зору суб'єкта, який спостерігає.

Логічний аналіз термінів "знання" і "віра"

Термін "знання" має багато значень. У широкому значенні знання - це інформація (відомості), яку здобуває людина про об'єктивний світ і про саму себе у процесі пізнання та самопізнання.

У логіко-філософському значенні знання:

1) продукт пізнавальної діяльності людей, виражений у певній знаково-символічній формі;

2) ідеальний продукт діяльності людини та людства;

3) продукт особистого або суб'єктивного досвіду, індивідуальної пізнавальної діяльності.

Структура знання: об'єктивний зміст, тобто інформація, яка виражена, зображена певним способом, знаково-символічний спосіб вираження. Матеріальним носієм знання є текст, у формі якого знання репрезентоване, оформлене.

Логічною формою вираження знання є висловлювання. Множина висловлювань, пов'язаних між собою логічними відношеннями, створює сукупність знання. Знання в логіко-семантичному аспекті має:

1) певний смисл (науковий, філософський, юридичний, політичний і под.);

2) предметне значення істинності, яке пов'язане зі специфікою відображення дійсності у множині висловлювань;

3) предметна сфера інтерпретації знання залежно від мети його використання.

Знання як ідеальний продукт діяльності людини та людства має онтологічні й гносеологічні підстави. Онтологічною підставою є об'єктивний світ речей, явищ, процесів, з яким взаємодіє людина безпосередньо або опосередковано і яке впливає на людину і дається їй у відчуттях, уявленнях, в опосередкованих формах пізнання - поняттях, висловлюваннях, умовиводах. Основою знання є відчуття. Гносеологічною підставою виникнення та розвитку знання є взаємодія суб'єкта, що пізнає світ з об'єктом, на який спрямована його активність, за допомогою певних методів пізнання.