РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

— Зі мною все гаразд, — сказав Тимур після паузи.

— Тоді ти з мамою. Я з дівчатами. Ходімо.

Клацнули, зачиняючись, двері. І настав пік Лідчиного страху — цей звук поклав край дотеперішньому життю. Усе всерйоз. Усьому кінець. Клац.

— Не бійся, — жалібним тремтячим голосом сказала Яна.

Лідка мовчала, героїчно стримуючи сльози.

Сусіди йшли. Внизу квапливо грюкнули вхідні двері, клацнув замок на другому поверсі, а на четвертому хтось квапливо повертав ключ. Але чи варто було завдавати собі праці?..

Вони спускались, і знайомі з дитинства сходи здавалися великою фотолабораторією — через густе червоне світло. Попереду йшли мама з Тимуром, позаду батько вів Лідку і Яну, вів за руки, як маленьких.

— Нічого, — повторював батько, стискаючи спітнілу Лідчину долоню. — Нічого, нічого…

Подвір’я. Лавка. Не світиться жодне вікно, жоден ліхтар, але світла й так досить. Низькі хмари відбивають заграву, що підіймається за горизонтом. Над морем.

І запах. Який запах. Горілого і гнилі водночас. І ні повійне.

— Швидко пройти Наріжну, — сказав батько в спину Тимурові. — Якомога швидше. Бо вона вузька.

— Увага! — радіоприймач розмістився тепер у тата за поясом. — Штаб ЦО повідомляє. Небезпека з моря! Лінія оборони перемістилася до Торгової площі. Увага, лінія оборони проходить по вулицях Малій Наріжній, Липській, Торговій…

Мовчазні люди навколо одночасно наддали ходу. На мить утративши з поля зору Тимура з мамою, Лідка ступила з подвір’я на вулицю.

Ось тут був справжній натовп. Тимур і мама промайнули попереду і зникли знову; батько придав ходу, намагаючись наздогнати їх. З усіх боків закричали:

— Обережно!

— Куди преш!

— От через таких і тиснява!

— У ногу йди, кретин!

Над головами знову пройшов вертоліт, Лідка не дивилася на нього, тому що боялася відвести очі від засміченого асфальту. Вітром підхопило пил, зате сморід помітно послабшав.

Лідці було страшенно прикро за батька. Його обзивали по-всякому — за те, що він не хотів втрачати з поля зору маму й Тимура. Але він усе-таки проштовхався вперед і протяг крізь натовп Лідку і Яну, і тепер Тимур і мама йшли попереду, їх було чудово видно, і від цього спокійніше було на душі.