РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

«Я хочу, щоб у час катастрофи поруч із тобою, Лідо, обов’язково хтось був. Хтось достатньо сильний, щоб підтримати тебе…»

Лідка скоса глянула на батька. Із гордістю. Як колись, коли їй було вісім років. Батько все робить правильно. Усе минеться…

Новий підземний поштовх. Лідка на власні очі побачила, як хитнулася дев’ятиповерхова будівля — ніби картковий будиночок, ніби гнучка складана вудочка. Ніби в мультфільмі. Хитнувся, на мить розмазавши себе у просторі, змахнув верхніми поверхами, але не впав.

Десь у натовпі закричали, щоправда, крик майже відразу стих.

— Ми так і будемо… пішки? — спитала Лідка, стараючись не прикусити язика.

Ніхто не відповів.

Темп справді знижувався. Вони йшли проспектом ось уже годину, він був дуже довгий, проспект Відродження, найдовша вулиця в місті. Вряди-годи радіо підкидало нові подробиці, але тепер усі вони стосувалися інших районів. Десь прорвалася «загроза з моря», десь гелікоптер зачепився за дроти й упав на людей у дорозі. Лідка йшла, все дужче навалюючись на батькову руку.

Проспект Відродження завершувався площею, Лідка не пам’ятала її назви. Тут потік людей роздвоївся, батько, не розмірковуючи, звернув праворуч, і мама з Тимуром і Лідка з Яною рушили за ним.

Минули цвинтар. Не центральний, помпезний, де похований Андрій Ігорович. Звичайний приміський цвинтар. Старий, давно закритий для поховань.

Займався ранок. Червоне світло потьмяніло, змішавшись із сірою передсвітанковою сутінню.

— Жоднісінької пташки, — сказав Тимур, і Лідка подумала, що він має рацію. Ні звичайних ворон на голих газонах, ні горобців, ні помийних міських голубів.

— Лідо, не спи на ходу…

— Я більше не можу, — сказала вона винувато.

Стан хворобливого збудження минув. Насунула втома. Сірий ранок, колона людей, що бредуть з міста в поле. Цементний завод удалечині. Човгання ніг по брудній дорозі. Крок, крок, іще крок… Недобрий сон.

— Уперед! — звично прикрикнув батько. — Сили ще знадобляться… Ще…

Він не доказав. Затріскотіло радіо.

— Увага… Слухати всім. Загроза з моря, лінія оборони по радіусу Проривна — Лівий узвіз — Гайова…

Лідка здригнулася. Самісінький центр міста. Далеко зайшли глефи.

— Увага на Північній трасі! Сейсмічної загрози не зафіксовано. Продовжуйте рух. Увага на Великій Променевій трасі! Рух далі пункту Дубки видається недоцільним. Розподіл навантаження на Ворота…

— А Воріт же й немає, — сказали у Лідки за спиною. Вона побоялась озиратися, щоб не впасти.