РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

— …Наука не фінансується. Зовсім. Ті з наших працівників, кому не вдалося поїхати, займаються прикладними дослідженнями… або влаштувалися на роботу в ясла. Я знаю, те, що ви пішли з науки — в минулому циклі, — було результатом переслідувань із боку ЦО. Я можу зрозуміти, чому ви залишили науку ТОДІ. Але що спонукає вас повернутися до неї тепер, у ці складні часи?

Цю жінку Лідка ледве пам’ятала. Здається, вони навчалися в той же самий час; коли Лідка була на другому курсі, ця пані навчалася на третьому. Тоді вона ще не була панею, їй було двадцять років чи щось близько того, будь-який одяг висів на ній, як на вішалці, вона якимось дивом примудрялася народжувати «без відриву від навчання» і з’являтися в бібліотеку з переносною колискою. Дітей у неї було двоє… якщо Лідка ні з ким її не плутає.

— Ваша ідея… Бачте, це безумовно цікаво, однак грошей — немає, ні на оплату вашої праці, ні на оплату аналітичної групи, ні на експедиції. Розумієте?

— Може, міжнародні фонди? — спитала Лідка без особливої надії.

Пані подивилася на неї із співчуттям.

Їй, пані, теж було несолодко. Її тонка кофтинка була вкрита кавалками закошлаченої вовни. Пані потребувала послуг дантиста й гастроентеролога, її дорослим дітям також треба було десь навчатись, а попередники, яких у цьому циклі вже змінилося троє, встигли цілковито відпрацювати можливості з улаштування студентів за кордон…

— Мені не потрібні експедиції, — сказала Лідка глухо. — Мені потрібна технічна база… потужна обчислювальна техніка. Статистичний аналіз.

— Як вам спала на думку ця… ідея? — тихо спитала пані.

Лідка помовчала. Обережно торкнулася пальцем полірованої поверхні столу:

— Я думаю, вона не мені першій спала на думку. Але сучасні технічні можливості…

— Та які можливості, — сказала пані роздратовано й гірко. — У минулому циклі все пішло в ЦО, всі ресурси. Нинішній… із нинішнім усе зрозуміло. Ми деградуємо, люба Лідіє Анатолівно. Із цивілізованої держави ми перетворюємось на звичайне племінне об’єднання… яка вже тут наука. Сама видимість. Наші онуки житимуть у землянках і харчуватимуться м’ясом диких тварин…

— Мені здається, ви перебільшуєте, — обережно припустила Лідка.

Співрозмовниця підвела на неї очі, і Лідка була вражена їхньою схожістю з зеленими ґудзиками в пані на кофтинці.

— Я мала двох синів, Лідіє Анатолівно. Близнюків. Було двоє, лишився один. За яким принципом здійснився… цей ваш гаданий відбір?

— Я не знаю, — сказала Лідка, відводячи погляд. — Для цього й потрібен аналіз… база даних.

Обидві помовчали.

— Якщо виявиться, що ви маєте рацію, Лідіє Анатолівно… Не знаю, як і сказати. Це буде найбільше — і найгірше відкриття за всю історію людства. Нічого, що я так пишномовно висловлююсь?

Лідка мовчала.

— Добре, я передам вашу заявку на розгляд міжнародного академічного фонду… коли з’являться перші результати. ЯКЩО з’являться перші результати. Розумієте?